Потім залишилася позаду рілля, а з нею і села. Адже в селах живуть селяни. Як же їм бути без полів, на яких вони вирощують хліб!
Зелені луки, де паслися корови та коні, знехотя звернули убік, поступаючись дорогою грузьким мочарам.
А куди поділися ліси? Ще недавно Нільс летів над такими хащами, що за верхівками дерев і землі не було видно.
Але зараз дерева наче посварилися. Ростуть урозбрід, кожне само по собі. Буків давно уже й слід простиг.
Ось і дуб зупинився, наче задумався, — чи йти далі?
— Крокуй, крокуй! — крикнув йому згори Нільс. — Чого ти боїшся?
Дуб гойднувся вперед, знову задумався, та так і застиг на місці.
— Ну й стій собі, якщо ти такий упертий! — розсердився Нільс. — Он берізки і сосни хоробріші за тебе!
Але берези і сосни теж злякалися півночі. Вони скорчилися і пригнулися до самісінької землі, наче хотіли сховатися від холоду.
А сонце котилося по небу і невтомно світило.
— Не розумію, — сказав Мартін, — летимо, летимо, а вечір все ніяк не наступить. Так спати хочеться!
— І мені дуже хочеться! — сказала Марта. — Очі злипаються.
— І я б залюбки подрімав, — сказав Нільс. — Бачиш, Мартіне, он лелеки на болоті сплять. Тут, у Лапландії, все по-іншому. Може, тут замість місяця цілу ніч сонце світить? Давай і ми привал влаштуємо.
Так вони і порішили.
З
Наступного дня Нільс, Мартін і Марта побачили громаддя Сірих скель над Круглим озером.
— Ура! — закричав Нільс. — Прилетіли! Кидай якір, Мартіне! Вони опустилися на берег, порослий густим комишем.
— Ну що, Мартіне? Радий? — говорив Нільс. — Подобається тобі? Диви, тут і трава не проста, а лапландська, і комиш, напевне, лапландський, і вода в озері лапландська!
— Так, так, все просто чудово, — ґелґотав Мартін, а сам навіть не глянув ні на що.
Щиро кажучи, його зараз не цікавило, лапландська тут трава чи якась інша.
Мартін був чимось стурбований.
— Послухай, Нільсе, — тихенько сказав він, — як же нам бути з Мартою? Акка Кебнекайсе, звичайно, хороша птиця, але надто вже строга. Адже вона може Марту і не прийняти у зграю.
— Прийняти прийме… — сказав Нільс. — Тільки знаєш що, давай учинимо так: Марту поки що тут залишимо і з'явимося самі. Улучимо слушну мить і в усьому зізнаємося Ацці. А вже потім за Мартою злітаємо.
Вони заховали Марту в комишах, назбирали їй про запас водоростей, а самі пішли шукати свою зграю.
Вони поволі пробиралися по берегу, зазираючи за кожен кущик молодого верболозу, за кожну купину.
Скрізь кипіла робота — переселенці облаштовували нові помешкання. Хто тягнув у дзьобі гілочку, хто жмут трави, хто клаптик моху. У декого гнізда були вже готові, й сусіди із заздрістю поглядали на щасливих господарів, які відпочивали в нових домівках.
Але все це були чужі гуси. Нікого зі своїх Нільс і Мартін не знаходили.
— Може, ви знаєте, де зупинилася Акка Кебнекайсе? — питали вони кожного стрічного.
— Як не знати! Вона аж до скель полетіла. Облаштувалася під старим орлиним гніздом, — відповідали їм.
Нарешті вони побачили високу скелю і на ній гніздо — наче величезна корзина, вона приліпилася до кам'яної кручі.
— Ну, здається, прийшли, — сказав Нільс.
І справді, назустріч їм уже бігли і летіли друзі. Гуси обступили Мартіна та Нільса щільним гуртом і радісно ґелґотали:
— Нарешті! Прилетіли!
— Де це ви пропадали?
— Ви що, літати розучилися? — кричали їм зусібіч.
— Акко! Акко Кебнекайсе! Зустрічай гостей! Акка неквапом підійшла до них.
— Знайшли черевичок? — запитала вона.
— Атож знайшли, — весело відповів Нільс і притупнув каблучком. — Поки шукали, ледь голів не втратили. Зате разом із черевичком ми знайшли Мартінові наречену.
— Оце добре, — кивнула Акка. — Я й сама вже думала, що треба його одружити, а то йому самому нудно буде. Адже він молодий гусак. Ну, де ж ваша наречена?
— А вона тут, неподалік. Я миттю злітаю за нею, — зрадів Мартін і полетів за Мартою.
4
За кілька днів біля підніжжя Сірих скель виросло ціле гусяче місто.
Мартін із Мартою теж обзавелися власним житлом. Уперше в житті довелося їм жити своїм господарством. Спершу це було не дуже легко. Адже що там не кажи, а домашні гуси зманіжений народ. Звикли жити, нічим не переймаючись, — будинок для них завжди готовий, обід щодня в кориті подають. Тільки й діла — їж та гуляй! А тут і житло треба самим будувати, і про прожиток самим піклуватися.