Нільс ледве встиг крикнути дівчинці: «Спасибі!» Адже він відразу здогадався, для кого це Акка Кебнекайсе випросила частування.
У невеликій улоговині стара гуска із Нільсом чудово поснідали. Акка скубла рідку траву, що пробивалася з-під каміння, а Нільс їв коржик. Справжній коржик зі справжнього борошна, білого, ще гарячий! Йому здавалося, що нічого смачнішого на світі не має. І він намагався на довше розтягти це задоволення.
На Кругле озеро біля Сірих скель вони повернулися тільки надвечір.
2
Літо добігало кінця. Гусенятка підростали і радували батьківські серця. Якщо й спалахували коли-небудь сварки у зграї Акки Кебнекайсе, то, мабуть, тільки через суперечку, чиї діти кращі.
Особливо пишалися своїм потомством Мартін і Марта.
Нільс теж вважав, що їхні діти найкрасивіші. Білі, наче сніг у горах, без єдиної цяточки, і лише дзьоби і лапи червоні, як брусниця.
Крила у гусеняток уже трохи зміцніли, і Мартін кожного ранку навчав гусенят літати. Спочатку вони ледь піднімалися над землею — змахнуть кілька раз крильцями і знову опустяться на траву. Потім вони злітали дедалі вище і держалися в повітрі дедалі довше.
Марта теж училася літати. Вона бралася до уроків увечері, коли гусенятка вже спали, — не можна ж ганьбитися перед дітьми, що вона, мати великої родини, теж ледь літає.
Мартін змушував Марту круто повертати на льоту, змахувати крильми врівні з його крильми, здійматися в повітря не з розгону, а прямо з місця. Тобто, навчав її всього того, чого сам навчився у диких гусей за довгу путь від Вестменхега до Лапландії. І Марта старалася щосили. Адже наближався час, коли зграя Акки Кебнекайсе покине Лапландію і пуститься в зворотну путь.
А цей час був не за горами.
Одного разу Мартін підійшов до Нільса. Він устромив голову в двері його будиночка і заговорив.
— Не розумію, — сказав він, — доки це Акка Кебнекайсе триматиме нас у Лапландії? Зима от-от нагряне, а вона і гадки про повернення не має. Швидше б додому! Гусеняток би всім показати — і родичам, і курям, і коровам. Марту б зі всіма познайомити! Вже вона, безперечно, всьому пташнику сподобається! Ще б пак, адже така красуня!
Нільс теж думав: «Правду каже Мартін. Пора вже нам додому! Ох і зрадіють батько з матір'ю, коли я замість одного гусака цілий виводок приведу. Вони, звичайно, думають, що ми давно загинули — і я, і Мартін. І раптом — на маєш! — відчиняються двері, і входять одне за одним: спершу Юксі, за Юксі — Каксі, за Каксі — Кольме, за Кольме — Нельє, за Нельє — Війсі, за Війсі — Мартін із Мартою, а за ними я… «Здрастуйте, любі батьки! Приймайте гостей!..» Що тут зчиниться! Батько з матір'ю навіть заплачуть від радості. Всі сусіди збіжаться, всі хлоп'ята! «Де ж ти пропадав ціле літо?» — запитають. А я скажу: «На гусакові до Лапландії літав…»
Але тут Нільс пригадав, що він тепер зовсім не схожий на колишнього Нільса. Мати і батько, може, й не впізнають його…
Сусідські хлопці насміхатимуться, дражнитимуть, з сачком за ним ганятимуться, як він колись сам ганявся за гномом.
«Ні, краще вже не повертатися, поки не стану справжньою людиною, — подумав Нільс. — Та коли це ще буде! І що це за таємниця, про яку казали сови?»
Але Мартіну він сказав:
— А чи не буде нам удома нудно? Щодня одне й те саме. Дім та двір, двір та дім! Знаєш що, рушаймо краще з дикими гусьми за море.
— Ти що! Ти що! — злякався Мартін.
Адже він усе-таки був домашнім гусаком. Тепер, коли Мартін довів зграї Акки Кебнекайсе, що він анітрохи незгірш за диких гусей, йому хотілося тільки одного — спокійного життя в рідному пташнику. Вистачить з нього всіляких пригод! Він ситий ними по горло!
— Ти що! Ти що! — повторив Мартін. — А я гадав, що тобі теж хочеться додому.
Нільс не вдержався.
— Звичайно, хочеться! — вигукнув він. — Та годі про це базікати! Тобі добре. Он ти який великий став, мені на тебе за-раз навіть вилазити важко. А я анітрохи не виріс. Ну поміркуй сам: як я такий батькові та матері на очі покажуся? Повертайся сам додому, а я залишуся з гусьми. Акка мене тепер не прожене.
— Та ні, я без тебе додому не повернуся, — сказав Мартін. — Так не годиться — кидати друга в біді. — Мартін задумався на мить. — Чуєш, Нільсе, ти б поговорив з Аккою. Напевно, вона допоможе тобі, щось-таки придумає. Адже вона все на світі вміє. Орла і то приручила.
— Атож! — зрадів Нільс. — Піду-но я пораджуся з Аккою.
Наступного дня Нільс пішов до гнізда старої гуски.
— Здрастуй, Акко, — сказав він. — Мені треба поговорити з тобою.