Нільс і Смірре подивилися йому услід. Один із радістю, другий зі злістю.
— Що ж! — прошипів лис. — Якщо гусак утік від мене, то тебе вже я не випущу. Проковтну як муху!
— Ну це ми ще побачимо! — сказав Нільс і ще міцніше стис лисячий хвіст.
І справді, зловити Нільса виявилося не так уже й просто.
Смірре стрибнув управо, а хвіст занесло вліво.
Смірре стрибнув уліво, а хвіст занесло вправо.
Смірре кружляв, як дзиґа, але і хвіст кружляв разом із ним, а разом з хвостом — і Нільс.
Спочатку Нільсові було навіть весело від цього шаленого танцю. Але скоро руки у нього затерпли, в очах замиготіло. Навколо Нільса здіймалися цілі хмари торішнього листя, його ударяло об коріння дерев, очі засипало землею.
«Ні! Довго так не протриматися. Треба тікати!»
Нільс розтулив руки і випустив лисячий хвіст.
І відразу, наче вихором, його відкинуло далеко убік і вдарило об товсту сосну. Не відчуваючи болю, Нільс став дертися на дерево — вище, вище — і так, без перепочинку, ледь не до самого вершка.
А Смірре нічого не бачив, — усе кружляло й мигтіло в нього перед очима, і сам він веретеном кружляв на місці, розмітаючи хвостом сухе листя.
— Годі тобі вже танцювати! Можеш трошки перепочити! — крикнув йому зверху Нільс.
Смірре став як укопаний і здивовано подивився на свій хвіст. На хвості нікого не було.
2
— Ти не лис, а ворона! Кар! Кар! Кар! — дражнився Нільс.
Смірре задер голову. Високо на дереві сидів Нільс і показував йому язика.
— Все одно від мене не втечеш! — сказав Смірре й усівся під деревом.
Нільс сподівався, що лис врешті-решт зголодніє і чкурне шукати собі іншу вечерю. А лис розраховував на те, що Нільса рано чи пізно здолає дрімота і він повалиться на землю.
Так вони й сиділи цілу ніч: Нільс — на вершку дерева, Смірре — внизу під деревом.
Страшно у лісі вночі! У густій темряві все довкруги ніби скам'яніло. Нільс і сам боявся поворухнутися. Ноги і руки в нього затерпли, очі злипалися… Здавалося, що ніч ніколи не закінчиться, що ніколи не настане ранок.
І все-таки ранок настав. Сонце поволі сходило далеко-далеко за лісом.
Але перш ніж показатися над землею, воно послало цілі снопи вогненного блискучого проміння, щоб вони розвіяли, розігнали нічну пітьму.
Хмари на темному небі, нічний іній, що покривав землю, застиглі гілки дерев — усе спалахнуло, яскраво засяяло.
Прокинулися лісові мешканці. Червоногрудий дятел застукотів дзьобом по корі. З дупла вистрибнула білочка з горіхом у лапках, усілася на сучок і розпочала сніданок. Пролетів шпак. Десь заспівав зяблик.
— Прокидайтеся! Виходьте зі своїх нір, звірі! Вилітайте з гнізд, птахи! Тепер вам нічого боятися, — промовляло сонце до всіх.
Нільс полегшено зітхнув і розпрямив затерплі руки і ноги.
Раптом із озера долинув крик диких гусей, і Нільс із вершка дерева побачив, як уся зграя знялася з крижини і полетіла над лісом.
Він крикнув їм, замахав руками, але гуси промайнули над головою Нільса і зникли за верхівками сосен. Разом із ними полетів його єдиний товариш, бідний гусак Мартін.
Нільс почувався таким нещасним і самотнім, що ледь не заплакав.
Він глянув униз. Під деревом і досі сидів лис Смірре, задерши гостру морду, і єхидно посміхався.
— Ей, ти! — крикнув Смірре. — Бачу, твої друзі не вельми тобою переймаються! Злізай краще, приятелю. У мене для дорогого дружка хороша місцинка приготовлена, тепленька, затишна! — І він погладив себе лапою по череву.
Але десь зовсім близько зашуміли крила. Серед густого віття поволі й обережно летів сірий гусак.
Наче не бачачи небезпеки, він летів прямо на Смірре.
Смірре завмер.
Гусак летів так низько, що, здавалося, крила його ось-ось зачеплять землю.
Наче відпущена пружина, Смірре підскочив догори. Ще трохи, і він схопив би гусака за крило. Але гусак вивернувся з-під самісінького його носа і безшумно, як тінь, промайнув до озера.
Не встиг Смірре схаменутися, як із гущавини лісу вже вилетів другий гусак. Він летів так само низько і так само повільно.
Смірре приготувався. «Ну, цьому вже не втекти!» Лис стрибнув. Всього майже на волосину не дотягся він до гусака. Ударом лапи він розітнув повітря, а гусак, як ні в чому не бувало, зник за деревами.
Через хвилину з'явився третій гусак. Він летів криво й косо, наче в нього було перебите крило.
Щоб не промахнутися знову, Смірре підпустив його зовсім близько — ось зараз гусак налетить на нього і зачепить крильми. Стрибок — і Смірре вже торкнувся гусака. Але той шуснув убік, і гострі кігті лиса тільки скрипнули по гладкому пір'ю. Потім з гущавини вилетів четвертий гусак, п'ятий, шостий… Смірре кидався від одного до іншого. Очі в нього почервоніли, язик висолопився набік, руда блискуча шерсть збилася клаптями. Від злості й голоду він нічого вже не бачив, кидався на сонячні плями і навіть на власну тінь.