Атож! Нарiжнi принципи моделювання тамтешнього iдеального суспiльства я збагнув. Та це було пiвдiла. Головне й тепер лишалося не з'ясованим. Адже я втямив лише "як", але досi не вiдав "чому". А голе "як" без путящого "чому" завше може привести до хибних, а в мосму становищi - фатальних висновкiв i вчинкiв.
Я не спав цiлих пiвдоби (я не кажу "нiч", бо ночей там взагалi не iснувало), марно намагаючись розв'язати цю головну тасмницю. Аж нарештi мене осяяло. Стрiла часу, як матерiальноу, об'сктивно iснуючоу величини, скерована тут вiдносно нас, землян, на стрiчний напрямок.
I як це я ранiше не здогадався? Адже на нашiй рiднiй Землi здавна iснувала гiпотетична теорiя, що час може бути не тiльки плюсовим, а й мiнусовим.
Але теорiя лишалася на паперi, бо гiпотетичний "мiнус" передбачав подiу, якi насправдi нiким не спостерiгалися. Променi зiрки, скажiмо, йдуть вiдцентрове в усiх напрямках. Нiхто i нiколи не помiчав протилежного. Ну, хто б наважився запевняти зворотне - мовляв, променi надходять до зiрок звiдусiль i консервуються у зiрках? Адже тодi необхiдно було визнати, що в зiрках вiдбуваються зворотнi ядернi реакцiу, тобто, що кожна зiрка поглинас випромiнювання, а не с його джерелом.
Отут все стало на мiсце.
Мiнус-галактики таки iснують. Але вони не помiтнi для спостерiгачiв з плюс-галактик... Адже вiд них не надходить свiтло, бо вони його засмоктують у свою систему. Ого, у Всесвiтi немас дрiбниць! Отже, цi мiнусовi галактики вгамовують небезпечну для нас ентропiю i зберiгають всесвiтню енергетичну рiвновагу! Тепер вам зрозумiло, чому на зоряному небi ми бачимо густi чорнi плями. Усi iншi закони природи на тих "чорнотах" мають мiнусовий змiст i крутять колесо iсторiу в зворотний бiк. Те, що для нас темне минуле, для них свiтле майбутнс, а наше свiтле майбутнс - для них минула доба наукового варварства i високотехнiчного дикунства...
Тисяча москiтних метеоритiв завбiльшки з молоду картоплю! Це ж я замешкав у мiнусовому часi i скоро знову ходитиму з парубоцькою чуприною! Це ж, якщо надовго затримаюся тут, мене не впiзнас навiть мiй юний друг i послiдовник, новоспечений капiтан Козир!
З нетерпiнням очiкував я на черговий вiзит Професора i ретельно готувався до вирiшального iнтелектуального двобою. Свобода або довiчне психоув'язнення! - було моум бойовим гаслом. А коли вiн прийшов, я аж скочив вiд хвилювання з крiсла i неспокiйно зарипiв протезом з кутка у куток палати.
- Що сталося, мiй вельмишановний капiтане? - запитав надто спостережливий головний наглядач.
- Професоре, - рiшуче зупинивсь я навпроти нього i втупився йому в очi, - дозвольте з вами першим подiлитися однiсю, на мiй погляд, досить цiкавою технiчною iдесю...
- Гм, - скептично набурмосився вiн, - кажiть, хоч я ух од вас уже наслухався досхочу. Але однiсю бiльше чи однiсю менше, то нiчого не важить...
- Так от, Професоре, - врочисто розпочав я. - Настав час, коли створилися економiчнi i соцiальнi умови для повного знищення електрики як головноу i вирiшальноу енергетичноу бази планети.
Вiн тiльки вражено заклiпав очима.
- Анахронiзм i вiдсталiсть електричноу енергiу очевиднi, просторiкував я. - Це гальмо у дальшому поступi суспiльного розвитку. Усi рiчки захаращенi громiздкими греблями. Огиднi вежi електропередач з трансформаторними пiдстанцiями спотворюють чудовi красвиди. Прекраснi мiста вкритi, мов велетенським павутинням, дротяним мереживом. А вiзьмiть хатнiй побут! Будь-яка домiвка вкрай натоптана холодильниками, електропрасками, електрокавниками i телевiзорами. Скiльки з'явиться додатковоу житловоу площi i спокiйного сiмейного затишку, якщо викинути на смiтники цi небезпечнi для життя приладиi А що ми втратимо разом з втратою електрики? Та нiчого! Бо й зараз нiчогiсiнько не знасмо про уу природу. Та й знати не варто. А що виграсмо? Знiмемо пута з рiчок, у них заведеться риба. Розквiтне плавання i риболовний спорт як засоби здорового i корисного вiдпочинку. Уявiть, як змiниться на краще обличчя планети!
- А як же трамвау? - спантеличено пробелькотiв Професор.
- А що трамвау? - знизав я плечима. - Хай ух тягають конi! Зрештою, кiнська сила вже не один-два роки набувас чинностi основного покажчика потужностi...
Та Професор вже оговтався.
- Масте рацiю, - спочатку погодився вiн зi мною. - Електротехнiчнi споруди справдi надто громiздкi i потворнi. А скiльки вони забирають у нас сил i здiбностей! Скiльки заводiв тiльки те й роблять, що виготовляють електроустаткування та електроприлади. Страшно згадати, мiльйони людей працюють у потi чола свого лише для того, щоб засмiтити планету. Але ви, капiтане, не врахували однiсу важливоу обставини. Для того щоб вiдмовитися вiд одного джерела енергiу, слiд винайти iнше, бiльш просте. Не будемо ж у свосму поступi задкувати до глобально небезпечноу термоядерноу i променевоу енергiу.
Тiльки цього я й чекав.
Пiдiйшов до столу i спокiйно кинув козирного туза або, коли точнiше, креслення елементарного парового двигуна.
- Ось вам нове джерело! Його можна монтувати навiть у сарау. Я аж дивуюся, як це досi нiхто не додумався до такоу простоу речi...
Професор швидко, збагнув нескладний принцип роботи паровика. Очi його радiсно заяснiли.
- Капiтане! - розчулено загорлав вiн i кинувся мене обнiмати. Присягаюся усiма дiрками на небi, я завжди вважав вас видатною людиною. Про це свiдчить навiть ваш так званий зорелiт, кустарно злiплений вашими золотими руками у цiлковитому розумовому потьмареннi. Я запевняв колег, що ваш генiй не стiйко уражений i лише тимчасово животiс в полонi хворобливоу фантазiу.