- Капiтане, ау! - ледь чутно волав мiй вiрний штурман.
Це мене ще бiльше вразило. Я ж добре вивчив усi регiстри Азимутового голосочка. Коли загорлас на повну потужнiсть, то вiд радiоперешкод хриплять приймачi на всiх планетах.
А тут - ледь чути!
"Що ж трапилося? - тривожно розмiрковував я. - Якщо Азимут живий i здоровий (а це факт, який кричить сам за себе!), то, мабуть, всесвiтньоу катастрофи не було. Але чому ж тодi я нiчого не бачу? Хто обхопив мене так щiльно, що я не годен i ворухнутися? I, нарештi, хто отак нахабно човпеться на менi?"
Аж раптом страшна думка блискавкою пронизала мiй мозок.
Невже, поки я спав, мене вiд бушприта до клотикiв, по всьому рангоуту, припорошило грубезним шаром космiчного пилу? Невже я опинився у ядрi новонародженоу планети? Невже оце мiй штурман Азимут блукас по планетi Небресi i шукас свого капiтана?
Атож, то було моторошне прозрiння!
Мiй тренований мозок послужливо нагадав, що навiть земноу поверхнi, незважаючи на багатокiлометрову атмосферу, щороку досягас три тисячi тонн космiчного пилу. Правда, для Землi це минас непомiтно, бо уся ця пилюга розпорошусться на площi понад п'ятсот мiльйонiв квадратних кiлометрiв. Але для моух, порiвнюючи з рiдною планетою, карликових габаритiв й пiвдесятка тонн було цiлком досить.
Мушу ще раз нагадати: якби я за тих обставин розгубився хоч на хвилину, ви б зараз не слухали теревенi старого капiтана. Згодом Азимут визнав, що саме тiсу вирiшальноу хвилини вiн ладнався стартувати з невiдомоу планети i облетiти усю навколосонячну орбiту, на яуiй я мав його чекати. Зрозумiло, у цьому прикрому випадку я б навiки захряс у надрах новоутвореного небесного тiла.
Я лихоманкове шукав порятунку з цiсу пастки.
Та порятунку не було. "Нiчого, каштане, - як можу, втiшаю сам себе, бувас гiрше. У тебе с хоч остання розрада - люлька..."
I тут мене наче осяяло.
Люлька!
Ось що мене порятус!
Адже коли вона куриться, значить, уу кратер ще виглядас на поверхню планети!
Кожен бачив, як курцi з досвiдом умiють випускати дим на замовлення - i струмочком, i кiльцями. А я в цiй галузi мав неабиякий стаж. Складнiсть полягала лише у тому, що я мусив жонглювати димом не з рота, а безпосередньо з люльки. Та все буде гаразд, якщо Азимут не заплющуватиме очi в отруйнiй тютюновiй атмосферi планети.
Ну, зосередив увагу i почав: випустив три струмочки, потiм три кiльця, а тодi ще три струмочки. Зачекав трохи i знову повторив у такiй же послiдовностi. А хто ж з мiжзоряних мандрiвникiв не знас цього умовного сигналу бiди? Його запровадили ще у добу вiдважних мореплавцiв. От тiльки непокоуло, чи не ловить Азимут гав i чи вистачить у люльцi тютюну на сигналiзацiю?
Та, на щастя, пiд час спiльних мандрiв я таки привчив Азимута спостерiгати i самостiйно мислити. Ледве вiн побачив димову перiодику, як спiвставив усю сукупнiсть фактiв i дiйшов логiчного умовиводу, що це його винахiдливий капiтан у такий свосрiдний спосiб передас з надр планети тривожний сигнал 805.
А далi все вже було дуже просто. Не довелося навiть викликати рятувальноу команди. Азимут з його ненормальною силою прекрасно впорався сам один.
Хоч якою небезпечною була для мене ця пригода, та я залишився надзвичайно задоволений. Адже разом з планетою Небрехою було розвiяно головну тасмницю космологiу - секрет народження планет! А - я ж навiть не збирався розгризати цей горiшок!
Вiдкриття було таке видатне, що мене заочно обрали почесним членом усiх наявних академiй ще до трiумфального повернення на Землю. От тiльки дипломи я кудись заткнув, а тепер сам не знайду...
Та, якщо подумати, навiщо вам дипломи? Хiба бракус iнших переконливих доказiв? Ось я перед вами, живий i здоровий. Ось моя рятiвниця-люлька. А планети Небрехи нема, хоч шукайте уу на небi з найпотужнiшим телескопом. Коли не вiрите, запитайте першого-лiпшого астронома. Кожен охоче пiдтвердить моу слова! Справа в тiм, що розгнiваний Азимут розвiяв планетупастку по всiй периферiу Сонячноу системи. уу навiть не встигли сфотографувати...
...Капiтан делекого мiжзоряного плавання Небреха замовк. Вiн неквапливо постукав кратером люльки по бильцю крiсла i знову потягнувся до капшука.
А я сидiв, до краю вражений його неймовiрною розповiддю, i нiяк не мiг зiбратися з думками. Вони тiкали вiд мене навсебiч, немов галактики у Всесвiтi. Та все ж пiдсвiдомо я вiдчув, що Небреха обминув якусь дуже важливу подробицю, без якоу вся його сповiдь виглядала незавершеною.
Я задумливо пiдвiв очi i раптом побачив на стiнi лопату, про яку геть-чисто забув.
Ось вона - нез'ясована подробиця!
- Капiтане, - нагадав я господаревi, бо наука не терпить бiлих плям, а що спiльного з тасмницями космогонiу мас оця садова лопата?
- Справдi! - схаменувся капiтан, але замiсть вiдповiдати заходився зосереджено заряджати люльку тютюном.
Наш вчений друг запопадливо пiднiс йому палаючого сiрника.
А коли навколо голоу, як шкiльний глобус, голови Небрехи попливли легенькi хмарки, вiн хитро примружився i зауважив:
- А ви що? Невже серйозно вважасте, що штурман Азимут патрав планету Небреху голими руками?
9. ПО ТОЙ БIК СВIТЛА
Початок цьому дивовижному (з якого боку Всесвiту не поглянь) вiдкриттю в галузi небрехознавства поклала випадкова зустрiч з людиною, про яку навiть капiтан Небреха завжди згадус з нечуваною прихильнiстю i дозволяс собi люб'язно величати уу своум найдорожчим другом. Пiсля цiсу куценькоу характеристики вам вже й самим буде втямки, що мовиться про колись вiдомого на всiх космiчних трасах мандрiвника, а нинi викладача школи космонавтiв капiтана Козира. Згадуючи тепер цю зустрiч, я мимоволi замислююся над дiалектичною причиннiстю всесвiтньо-iсторичних явищ - як ото наслiдки буденного дрiб'язку раптом набувають воiстину галактичних масштабiв...
Але - до дiла!
Одного дня я пiшов на консультацiю до Iнституту галактологiу з деякими нотатками iз життя i дiянь капiтана далекого мiжзоряного плавання Небрехи. Коли це з павiльйону "Соки-води" долинув оглушливий голос:
- Грiм i блискавка! Знаменитий бiограф Небрехи власною персоною! Та ще з новим рукописом на борту! Ану, гальмуй!
I що ви думасте? Весь вуличний рух завмер: приголомшенi водiу автотранспорту вирiшили, що запрацював гучномовець ОРУДа.
Скло у павiльйонi задеренчало i розсипалося, а в новоутвореному виломi виникла кремезна постать капiтана Козира з пляшкою "Киувськоу" мiнеральноу в однiй руцi i склянкою в iншiй. Його сяюче, мов весняне сонечко, обличчя щедро випромiнювало теплi, зичливi усмiшки. Але за спиною капiтана я вмить спостерiг ще й iншi постатi, якi з похмурою рiшучiстю наближалися до нього. Явно, з метою вiдшкодувати матерiальнi збитки. Хiба ж ух цiкавить, у який спосiб капiтан Козир розтрощив вiтрину - необережним рухом чи необережним пiдвищенням голосу?
I поки капiтан Козир вiдраховував заактованi грошi, я прикро думав про те, якоу непоправноу шкоди завдають науцi люди, далекi од сучасних знань. Таж капiтана слiд розцiлувати i гаряче потиснути руку за дорогоцiнний внесок у шкiльний курс фiзики! Адже невимушений вчинок вельми гучномовного зорепрохiдця значно збагатив би той роздiл пiдручника, де йдеться про ефект резонансу. Уже котрий десяток лiт дiтям розповiдають про давнiй-прадавнiй випадок, коли солдати йшли в ногу по мосту, вiд чого бiдолашний мiсток i розвалився. I, як це не дивно, хоч вже добрих два столiття солдати по мостах не ходять взагалi, бо геть усi моторизованi, цей застарiлий факт досi тримасться у пiдручниках. А якби написали про капiтана Козира?
Аж ось капiтан Козир одержав квитанцiю i щасливо видерся iз "Сокiв-вод" з незамоченою репутацiсю.
- Мiй юний друже! - радiсно заволав вiн, знову анiтрохи не шкодуючи своух голосових комунiкацiй. - Куди це ви прокладасте курс? На консультацiю? Ага!.. В Iнститут галактологiу? Ого!.. Але про який iнститут може йти мова, коли мiж нами вiдбулася така присмна стиковка?.. Хоч скiльки у мене клопотiв, але я знайду час, щоб особисто проконсультувати ваш курiкулюм вiте! [curricilum vitae (лат.) - життсопис або певнi вiдомостi з життя якоусь видатноу особи] Вам просто пощастило! Адже науковцi iнституту нiколи не пiднiмалися до моух зоряних висот!