Це була творча поразка обчислювача Плюса, бо цьому замаху на його iдеу слiд було дати вiдсiч. А чим мiг вiдповiсти Плюс, коли з термокамери його лабораторiу виходили лише грайливi макаки та вередливi павiани? Тiльки один раз йому пощастило створити могутнього пiтекантропа. Але цей лютий дурисвiт ще не встиг охолонути, як вже розтрощив двох лаборантiв i, озбросний уламками, кинувся на свого творця обчислювача Плюса. Вiн ганявся за ним по всiх вертикалях та горизонталях Академiу обчислювальних наук Кiбери, аж поки схопився за електричний дрiт.
Словом, обчислювача Плюса погрожували розгвинтити на запчастини. У цю трагiчну для прогресивноу думки мить i прикiберилася моя коЬобка.
Тепер ви розумiсте, чому на Кiберi почався фестиваль радостi? Усi поступовнi роботи святкували свою несподiвану перемогу i весело блимали рiзноколiрними лампочками. Скрiзь порозвiшували яскравi китицi, як святами у нас на Хрещатику. Вчена рада Академiу обчислювальних наук опублiкувала спецiальну вiдозву до всiх роботiв i всiх допомiжних машин, що самопрограмувалися.
Я не цитуватиму уу дослiвно, бо ви й самi добре обiзнанi з лiтературним стилем вiдозв, а передам тiльки головне.
Ось коротко змiст вiдозви.
Вчена рада зазначила, що роботи Землi порiвняно з роботами Кiбери ведуть перед, розв'язали проблему мiжзоряного плавання i здобули принципову перемогу над живою природою. Яскравий i переконливий доказ цього - прибуття на Кiберу високоорганiзованих людей, що називаються капiтаном Небрехою та штурманом Азимутом. Особливо цiкавим з наукового погляду екземпляром с капiтан Небреха, ланка мiж роботом та людиною. Так, одна нога Небрехи виготовлена на бiологiчнiй основi, а друга - на металевiй, що дуже рiднить його з роботами. Хай живе порозумiння i дружба мiж двома цивiлiзацiями роботiв - Землi i Кiбери!
Бачили б ви, з яким вiдчасм блимав своуми лiхтарями обчислювач Мiнус, коли читав цю вiдозву. Адже наш прилiт зiпсував йому весь трiумф.
Але поки я з Азимутом безтурботно мандрував планетою роботiв, обчислювач Мiнус отямився i на спiльнiй прес-конференцiу газети "Дебют" та журналу "Етюд" виступив з черговою офiцiйною заявою. Вiн доводив, нiби роботи Землi надiслали нас роботам Кiбери у подарунок, щоб кiберяни не марнували часу та коштiв на пошуки правильноу бiологiчноу мозауки. Вiн закликав роботiв схопити самостiйно мислячих людей (тобто мене й Азимута) i розiбрати, щоб зрозумiти структуру живоу клiтини та нервову схему. Якщо ж дослiдникiв спiткас прикра невдача, роботи Землi люб'язно надiшлють своум братам по запчастинах ще кiлька примiрникiв.
Тисяча астероудiв i один бiлий карлик, я тодi вiд душi побажав, щоб отих роботiв самих порозбирало!
Спасибi обчислювачевi Плюсу, вiн рiшуче повстав на наш захист i цiлком слушно назвав обчислювача Мiнуса диким невiгласом.
I все ж, попри героучнi зусилля нашого друга Плюса, багато членiв вченоу ради схилялося на пропозицiю Мiнуса, бо роботи по натурi своуй дослiдники, а зрозумiти незнайому, машинерiю було надто спокусливо.
Тодi я, користуючись своум визнаним авторитетом перехiдноу ланки мiж людиною i роботом, ознайомив читачiв через газету "Дебют", що на Землi не роботи майструють людей, а люди майструють роботiв. Отже, перш нiж мене з .^зймутом розiбрати, ще слiд розiбратися, хто кого мусить розбирати. Але мою щиру оповiстку взяли за незграбну i нахабну спробу перешкодити обмiну знаннями мiж високорозвиненими цивiлiзацiями роботiв. I авторитет не врятував!
Коли нас ввели до зали засiдань Вченоу ради Академiу обчислювальних наук, я побачив, що тут приготовано вже всi прилади для жаскоу екзекуцiу, яку обчислювачi охрестили гуманним словом "експеримент". Я машинально вислухав вирок. Над нами змилувалися - вирiшили розiбрати на молекули, а потiм знову зiбрати.
Я гарячкове шукав порятунку, коли обчислювач Максимум, неодмiнний голова ради, проскрипiв погано змащеним голосом:
- Як бачите, ми вiдхилили неприсмну для вас пропозицiю обчислювача Мiнуса i ухвалили нову постанову.
Цi слова на все життя запали в мою пам'ять, бо саме пiсля них штурман Азимут надумався жартувати. Вiн меланхолiйно мовив:
- Точнiсiнько такий випадок стався з одним водiсм автомобiля. Вiн побачив на спiдометрi цифру 15951 i вигукнув: "Що злiва направо, що справа налiво - одне й те ж! Другоу такоу нагоди не скоро дочекасшся!"
Отут нас i врятувала моя природна спостережливiсть.
Я помiтив, що пiсля Азимутових слiв обчислювач Максимум раптом одiрвав погляд од порядку денного, секретарi вiдсунули стенограми, в обчислювача Мiнуса випали з рук антитези. Всi тихо i задумливо почали блимати лампами, наче ух заворожили. Азимут, ошелешений цiсю несподiваною поведiнкою роботiв, про всяк випадок позадкував до дверей.
Нараз обчислювач Максимум радiсно вигукнув :
- Ситуацiя повториться за двi години, якщо машина йтиме з середньою швидкiстю п'ятдесят п'ять кiлометрiв на годину! На спiдометрi буде 16061, найближча цифраперевертень!
Азимут очманiв.
А всi роботи радiсно загули, заверещали, затрiщали електричними iскрами, бурхливо вiтаючи першовирiшальника новоу оригiнальноу задачi, що, безперечно, згодом увiйшла до всiх хрестоматiй та iсторичних хронiк Кiбери. Над головою обчислювача Максимума спалахнув нiмб, що свiтився стiльки секунд, скiльки ух було витрачено на розв'язання.
Але я вже знав, що робити, аби вiдволiкти увагу Вченоу ради вiд фатальноу для нас ухвали. У розпал всероботноу радостi я, наче бомбу, кинув у нвтовп обчислювачiв нове математичне запитання:
- Яке число матимуть дванадцята i двадцять друга пляшка у батареу з тридцяти чотирьох пляшок, якщо рахувати справа налiво?
Знову запала чарiвна тиша, знову задумливо блимали лампи, аж поки обчислювач Плюс вигукнув:
- Тринадцята i двадцять третя!
I знову лунас симфонiя безмежноу радостi, а над головою першовирiшальника Плюса спалахус нiмб переможця.
Вiдтодi я вже не давав роботам отямитися. Я невтомно бомбардував ух все новими i новими запитаннями. Я ввiмкнув ретранслятори, щоб уся Кiбера чула мiй владний голос:
- Яке найменше число, якщо дiлити на числа 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 i 9, дас вiдповiдно у залишку 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 i 8?
I над головою цього незграбного сифона Мiнуса жодного разу не спалахнув нiмб першовирiшальника. Усi роботи переконалися, що замiсть голови вiн носив глечик.
А я всесiуяав добiрними задачами, як з плакатного рогу\достатку.
Азимут пас мене очима i з глибоким жалем раз у раз спiвчутливо шепотiв:
- Бiдний, бiднир капiтан Небреха... Бiдолаха зовсiм з'ухав з глузду...
Я його прекрасно розумiв: i справдi, нас прирекли до страти, а я, наче недоумкуватий, розважаю своух катiв.
Та я не мав часу пояснити йому свiй тактичний задум, що мусив нас врятувати. Роботи розв'язували найскладнiшi крутиголовки з швидкiстю перегонових ракет, а я дедалi повiльнiше заповнював паузи. Iнодi вiд нетерплячки я грюкав протезом по металевiй пiдлозi зали засiдань Вченоу ради, наче, крiм iскор, мiг викресати з неу ще математичне запитання.
Я лихоманкове шукав якусь пристойну працю на царинi математики, щоб надовго посадовити роботiв на мiлини часу. Адже нам з Азимутом треба було не тiльки втекти з Академiу обчислювальних наук, а й встигнути добiгти до нашоу коробки...
Але щось путнс на думку не спадало. У мене не було вiльноу анi секунди, бо роботи ковтали задачi ненажерливо, мов голоднi удави. Ще трохи, i я мусив би сам стрибнути у ухню бездонну пащу. Цiсу драматичноу митi я розпачливо ляснув себе по боку i раптом почув, як у лiвiй кишенi щось задеренчало... О небо! Я зрадiв i злякався! Я зрадiв - може, це наш порятунок, i злякався, а що як просто табакерка...
I що ви гадасте? Це був порятунок!
Я шаснув до кишенi i витягнув найпопулярнiшу на Землi гру "15"! Гру, через яку ямайськi пiрати розбивали своу кораблi об рифи, машинiсти не зупиняли поузди на станцiях i летiли пiд укiс, а пачкарi кидали свiй прибутковий промисел! Бо вони були неспроможнi хоч на хвилинку вiдiрватися вiд чарiвницi-коробочки...