Диявол і Саймон Флеґ
Артур Порджес
З англійської переклав АнтонТихий
Після місяців надзвичайно кропітких досліджень, перечитавши стоси збляклих рукописів, Саймон Флеґ врешті спромігся викликати диявола. Неоціненною була допомога дружини Саймона, фахового історика доби Середньовіччя. Саймон був лише математиком, йому бракувало знань, щоб розшифровувати латинські манускрипти, які рясніли рідкісними термінами з демонології Х ст., тож йому пощастило, що вона вільно читала такі документи.
Почавши з легкої суперечки, Саймон і диявол вдалися до завзятого торгу. Диявол супився, бо Саймон зневажливо відкинув кілька його найнадійніших гамбітів і легко помічав смертоносний гачок у кожній спокусливій наживці.
— Послухай-но краще одну мою пропозицію, — запропонував Саймон. — У ній, принаймні, немає жодних хитрощів.
Диявол роздратовано покрутив у руці кінчик хвоста, як люди часом крутять ланцюжок годинника.
Ну, гаразд, — ображено буркнув диявол. — Гірше не буде. То що ти пропонуєш?
— Я поставлю одне питання, — почав Саймон, і диявол пожвавішав, — на відповідь дається двадцять чотири години. Якщо не відповіси, муситимеш заплатити мені 100 000 доларів. Скромна вимога — жодних мільярдів чи Єлен Троянських на тигрячій шкурі. Звичайно, ти не помщатимешся, якщо я виграю.
— Згода! — пирхнув диявол. — А що поставиш ти?
— Якщо я програю, то протягом певного нетривалого часу буду твоїм рабом. І без мук і втрати душі — не за мізерні ж 100 000. Також я не шкодитиму друзям і родичам. Хоча, — поправився він замислено, — можливі винятки.
Диявол нервово посмикав себе за хвоста. Боляче смикнувши наостанок, він прийняв рішення.
— Не годиться.
Відмова звучала як остаточна.
— Мене цікавлять лише душі. Рабів і так доволі. Коли б ти знав, скільки людей ревно служать мені задарма! Ось мої щонайкращі умови. Якщо я не зможу вчасно відповісти на твоє питання, ти отримаєш не жалюгідні 100 000, а будь-яку суму в межах розумного. Крім того, будеш здоровий і щасливий довіку. Якщо я таки відповім — наслідки тобі відомі.
Він дістав з повітря запалену сигару і задимив, чекаючи на відповідь.
Саймон втупився у простір перед собою. На лобі йому рясно виступив піт. У глибині душі він завжди знав, що диявол не пристане на інші умови. Потім на його обличчі виступили жовна. Він ладен був закласти душу, що ніхто, людина, звір чи диявол, не зможе відповісти нацепитання за двадцять чотири години.
Включи мою дружину до тієї умови про щастя та здоров’я — і я згоден, — сказав він.
Диявол кивнув, вийняв із рота недопалок сигари, з відразою подивився на нього і торкнувся його вказівним кігтем. Той миттю перетворився на рожевий льодяник. Диявол запхав його до рота, аж прицмокуючи від задоволення.
— Твоє питання, — сказав він, — повинно мати відповідь, інакше наша угода стає нечинною. У Середні віки люди полюбляли загадувати загадки. Дехто пропонував мені парадокси, на зразок того про село, в якому є лише один перукар, який стриже тих, і тільки тих, хто не стриже себе сам. «Хто стриже перукаря?» — питали мене. Але Расел довів, що це питання безглузде і не має відповіді.
— Моє питання не є парадоксом, — запевнив його Саймон.
— Добре. Я на нього відповім. Чого посміхаєшся?
— Просто так, — Саймон стер з обличчя посмішку.
— Маєш дуже міцні нерви, — похмуро похвалив диявол і дістав із повітря пергамент. — Цікаво, чи вистачило б у тебе апломбу, якби я прибрав подоби одного чудовиська, яке поєднує найпримітніші риси вашої ґорили і венеріанського великого хлюпа, тварини…
— Не варто перевіряти, — поспішив запевнити його Саймон. Він узяв угоду, перевірив, чи все гаразд, і відкрив кишенькового ножика.
— Хвилинку, — сказав диявол, — дай мені простерилізувати ножа, а то заразишся. Він злегка подув на лезо, і сталь засвітилася вишневим кольором. — Ось. Тепер трохи — гм — чорнила, і все готово. Твоя риска — друга знизу, остання — для мене.
Саймон вагався, задивившись на червоний кінчик ножа.
— Підписуй, — підганяв диявол.
Саймон розправив плечі і підписався.
Додавши свій вигадливий підпис, диявол потер руки, кинув на Саймона відверто власницький погляд і весело сказав:
— Давай запитання. Тільки-но я відповім, ми вирушимо. У мене сьогодні залишилось часу ще якраз на одного клієнта.
— Добре, — сказав Саймон і зробив глибокий вдих. — Моє питання таке: чи істинна остання теорема Ферма?
Диявол ковтнув. Його впевненість уперше підупала.