Детектив Ґеєр розповів, як під час обшуку будинку він відкрив нижню частину димаря, який простягався від даху до підвалу. Просіявши попіл, що там накопичився, він знайшов людські зуби та фрагмент щелепи. Також він знайшов «велику грудку обгорілої маси, яка, коли її розрізали, виявилася частиною шлунка, печінки й селезінки, які дуже міцно спеклися». Органи напхали в димар занадто щільно, тому вони не згоріли.
І, звичайно, викликали місіс Пайтзель. Вона впізнала пальто Говарда, його шпильку від шарфа й гачок для плетіння, який належав Еліс.
Урешті, коронер показав їй забавку, яку Ґеєр сам знайшов у будинку. Дзиґу, на якій зверху був олов’яний чоловічок. Вона впізнала її. Аякже! Адже то був найбільший скарб Говарда. Місіс Пайтзель сама спакувала її, збираючи дітей у дорогу з Голмсом. Цю іграшку малому купив тато на Всесвітній виставці в Чикаго.
Умисне лиходійство
12 вересня 1895 року у Філадельфії розширена колегія присяжних офіційно звинуватила Голмса в убивстві Бенджаміна Пайтзеля. Свідчили під час розгляду лише двоє: Л. Дж. Фаус, голова страхової компанії «Fidelity Mutual Life» і детектив Френк Ґеєр. Голмс не відступався від заяви, що дітей убили Мінні Вільямс і загадковий Гетч. Присяжним в Індіанаполісі й Торонто це видалося б непереконливим. Індіанаполісці звинувачували б Голмса в убивстві Говарда Пайтзеля, а ті, що з Торонто, — в убивстві Еліс і Неллі. Якщо філадельфійці не зможуть віддати його під суд, то для цього є ще дві можливості; якщо ж у цьому місці його засудять, то решта звинувачень будуть під питанням, адже з огляду на те, як загинув Пайтзель, у Філадельфії на його вбивцю чекає смертний вирок.
Мемуари Голмса з’явилися в газетних кіосках. На останніх сторінках книжки він стверджував: «І на завершення скажу, що я просто дуже звичайна людина, менш ніж пересічної фізичної й розумової сили, і спланувати та скоїти таку приголомшливу кількість лиходійств, яку мені приписують, я був би просто не в силах…»
Він просив громадськість почекати із судом, тоді як він спробує розвіяти підозри, які на нього впали: «Це завдання я, як відчуваю, міг би вдало та швидко виконати. І тут я не можу поставити слово “кінець”, тому що це ще не фінал — адже, крім цього, я мушу довести до суду того, за чиї лиходійства я нині страждаю, і то не заради продовження мого власного життя, бо, відколи я почув про жахіття в Торонто, моє життя мені байдуже; але ті, хто дивився на мене з повагою і шанував мене в минулому, хай не почують ніколи, що я загинув ганебною смертю душогуба».
Редактори геть не могли зрозуміти, як Голмсові вдалося не потрапити під серйозне слідство чиказької поліції. У «Chicago Inter Ocean» писали: «Як принизливо думати, що, коли б не намагання страхових компаній, які Голмс обшахрував чи намагався обшахрувати, він би й досі гуляв на волі, полюючи на людей, бо настільки ретельно замітав сліди своїх злочинів». Ота «принизливість» цього факту для Чикаго була зрозуміла, писали в «New York Times»; кожен, хто знайомий із цією сагою, «не може не дивуватися з того, як муніципальна поліція й посадовці не тільки не змогли запобігти цим жахливим злодіянням, але навіть узагалі про них нічого не знали».
Одним із найхимерніших і, певно, найбільш кричущих фактів, які виявилися, було те, що голова чиказької поліції раніше в ході своєї юридичної кар’єри був адвокатом Голмса в приблизно десятку буденних комерційних судових процесів.
У газеті «Chicago Times-Herald» подивилися на речі глобально й написали про Голмса: «Він — геній зла, втілений демон, настільки неймовірно жорстокий, що жодному письменнику не спало б на думку вигадати такого персонажа. Та й історія його також скидається на гідну ілюстрацію кінця століття».
Епілог
Ярмарок
Ярмарок-виставка потужно й надовго вплинув на психіку американського народу — і в великих, і в малих масштабах. Батько Волта Діснея Еліас брав участь у будівництві Білого міста; можливо, чарівне королівство Волта — наступник цієї країни мрій. Звичайно, ярмарок справив неабияке враження на сім’ю Діснея. Будівництво принесло їм такі гроші, що, коли пізніше того року в Еліаса народився третій син, батько із вдячності до покровителя виставки хотів дати малюкові ім’я Колумб. Проте дружина Флора не погодилася, і сина назвали Роєм. Наступним з’явився на світ Волт — 5 грудня 1901 року. Виставку відвідав письменник Л. Френк Баум і художник-ілюстратор Вільям Воллес Денслоу, який із ним працював. Грандіозність виставки відобразилася у створеному їхньою фантазією образі країни Оз. Японський храм на Лісовому острові зачарував Френка Ллойда Райта і, можливо, вплинув на його славнозвісні «Будинки прерій»[60]. Виставка надихнула президента Гаррісона зробити 12 жовтня державним святом — Днем Колумба, у який сьогодні відбувається кілька тисяч парадів протягом триденних вихідних. Жоден карнавал з 1893 року на обходиться без свого «мідвею» і оглядового колеса, а в кожній продуктовій крамниці можна знайти харчі, з якими людей познайомила виставка. «Shredded Wheat» дожив до наших днів. У кожному будинку — безліч лампочок розжарювання, які живляться від змінного струму. І те, і друге довели свою придатність до масового використання саме на виставці; майже кожне місто й містечко має свій куточок Давнього Риму — милий серцю банк із колонами, бібліотеку чи пошту. Так, вони, може, обписані графіті, десь обсипається фарба, але за ними все одно стоїть світло й гордість Білого міста. Навіть у Меморіалі Лінкольна в Вашингтоні можна побачити спадщину Всесвітньої виставки.
60
Виконані в дусі «органічної архітектури», ретельно вписані в краєвид, оздоблені необробленими природними матеріалами.