Втрата пам’яті прогресувала. У нього розвинулася депресія і параноїдальні страхи. Він звинувачував свого сина Джона, що той плете «інтригу», щоб усунути його з фірми. Дружина Олмстеда Марі відвезла чоловіка до сімейного будинку на острові в штаті Мен, і там його депресія посилилася, він став схильним до насильства. Бив свого коня.
Мері й сини зрозуміли, що Олмстедові вони мало чим можуть допомогти. Чоловік став некерований, слабоумство посилювалося. З великим жалем і, можливо, також із чималим полегшенням Рік прилаштував батька до психіатричної лікарні Мак-Ліна у Веверлі (штат Массачусетс). Пам’ять в Олмстеда ще не настільки зруйнувалася, щоб не розуміти: він сам оформив територію лікарні. Це його не втішало, бо він одразу побачив там те саме явище, яке погіршувало майже всі його витвори — Центральний парк, «Білтмор», Всесвітню виставку й багато інших. «Вони не дотрималися мого плану, — писав він, — прокляття!»
Олмстед помер о другій годині ночі 28 серпня 1903 року. На його похорон, дуже скромний, прийшли тільки родичі. Дружина Мері, котра бачила, як цей великий чоловік згасав на її очах, не змогла прибути.
Оглядове колесо принесло 200 000 доларів прибутку на виставці й простояло там до весни 1894 року, коли Джордж Ферріс розібрав його й переніс у північну частину Чикаго. На той час, щоправда, атракціон втратив і новизну, і кількість пасажирів, яку гарантував «Мідвей». Колесо почало забирати гроші. Ці втрати на додачу до витрачених на перенесення 150 тисяч і збитків, завданих компанії Ферріса подальшою економічною депресією, змусили Ферріса продати більшу частину свого права власності на колесо.
Восени 1896 року Ферріс і його дружина розійшлися. Вона поїхала додому до батьків, а він переїхав до готелю «Duquesne» в центрі Піттсбурґа. 17 листопада 1896 року його забрали до лікарні «Mercy Hospital», де він помер через п’ять днів — очевидно, від черевного тифу. Винахідникові було тридцять сім років. Рік по тому його попіл усе ще залишався в поховальників, які кремували його тіло. «Місіс Ферріс було відмовлено в передачі попелу, — пояснив поховальник, — бо в покійного залишалися ближчі родичі». У панегірику двоє друзів сказали, що Ферріс «не розрахував свої сили й витривалість і помер як мученик власних поривань до слави й великих звершень».
У 1903 році чиказька компанія, що займалася знесенням будинків, купила те колесо на аукціоні за 8150 доларів і встановила його на Торгівельній виставці в Луїзіані 1904 року. Там колесо знову стало прибутковим і принесло новим господарям 215 000 доларів. 11 травня 1906 року господарі підірвали колесо динамітом, щоб здати в брухт. Перший потужний вибух, як очікувалося, мав би відірвати колесо від підпор і кинути його на бік. Але ні — колесо поволі закрутилося, неначе бажало востаннє пройти один оберт до небес. Воно розпалося під власною вагою, перетворившись на гору погнутої сталі.
Сол Блум, король «Мідвею», вийшов із виставки значно заможнішим молодим чоловіком. Він вклав великі гроші в компанію, яка закуповувала харчі з коротким терміном зберігання і розвозила їх найновішими вагонами-холодильниками в далекі міста. То була чудова, перспективна справа. Але коли страйк робітників Пуллмена зупинив увесь залізничний рух через Чикаго, усі харчі в вагонах зіпсувалися. Справа прогоріла. Але він був ще молодим, і до того ж це був Блум. На рештки грошей він придбав два дорогі костюми, з огляду на те, що, хоч за яку справу він візьметься далі, вигляд у нього при цьому повинен бути презентабельний. «Зрозуміло було лише одне… — писав він. — Банкрутство мене жодним чином не засмутило. Я починав з нічого, і зараз я знову ні з чим. Принаймні баланс сходиться. Усе навіть краще: я встиг чудово погуляти».
Блум, урешті, дійшов до того, що став конгресменом і одним із творців хартії заснування ООН.
Виставка принесла Буффало Біллу мільйон доларів (на сьогоднішні гроші — близько 30 мільйонів), і на них він заснував містечко Коді в штаті Вайомінг, зробив цвинтар і територію для ярмарку в Норт-Платт (штат Небраска), розплатився з боргами п’ятьох церков містечка, придбав редакцію газети у Вісконсині та просував театральний талант молодої красивої актриси Кетрін Клеммонс, чим поглибив і так серйозний конфлікт зі своєю дружиною. У якийсь момент вона навіть спробувала отруїти Білла.
Паніка 1907 року зруйнувала його «Дикий Захід» і змусила найматися в цирки. Чоловікові вже перевалило за сімдесят, але він і далі скакав верхи в білому капелюсі зі срібним гаптуванням. Помер він у Денвері в домі своєї сестри 10 січня 1917 року, не маючи грошей навіть на власний похорон.