Після особливо похмурого опису від доктора Скотта Голмс підвівся і сказав:
— Я попросив би суд зробити перерву на обід.
Були зовсім тяжкі моменти, особливо коли викликали місіс Пайтзель. Жінка була вбрана в чорну сукню, чорний капелюх, чорну пелерину і стояла бліда та згорьована. Іноді вона зупинялася на півслові й опускала голову на руки. Ґрем показав їй листи від Еліс і Неллі й попросив визначити, чи то їхній почерк. Для пані це була несподіванка. У неї почалася істерика. Голмс не виявляв ніяких емоцій. «На його обличчі був вираз повної байдужості, — пише репортер «Philadelphia Public Ledger». — Він робив записи настільки незворушно, наче писав діловий лист у своєму кабінеті».
Ґрем спитав місіс Пайтзель, чи бачила вона дітей від того моменту, коли Голмс повіз їх із собою 1894 року. Вона відповіла ледь чутно: «Я бачила їх у морзі Торонто, вони лежали поруч».
У тих, хто сидів у залі суду, раптово з’явилося в руках стільки носовичків, що здалося, неначе в приміщенні випав сніг.
Ґрем назвав Голмса «найнебезпечнішою людиною світу». Присяжні визнали його винним; суддя виніс вирок: смертна кара — повішення. Адвокат Голмса подав апеляцію щодо заміни кари ув’язненням, але програв.
Готуючись до кари, Голмс склав довге зізнання, уже третє за ліком, у якому написав, що вбив 27 людей. Як і два попередні, воно являло собою суміш правди та брехні. Кілька людей, яких він нібито вбив, виявилися живими. Скільки саме смертей на його совісті, ми ніколи не дізнаємося. Щонайменше це дев’ять жертв: Джулія і Пьорл Коннер, Емеліна Сіґранд, сестри Вільямс, Пайтзель і його діти. Ніхто не мав сумніву, що він убив насправді значно більше людей. За деякими оцінками — аж до двохсот, хоча такий розмах малоймовірний навіть для нелюда з його апетитами. Детектив Ґеєр був переконаний, що якби люди Пінкертона не наздогнали Голмса й не організували його арешт у Бостоні, то він би порішив і решту сім’ї Пайтзеля: «Те, що він мав чіткі наміри вбити місіс Пайтзель, Дессі й немовля Вортона, є геть очевидним і не викликає жодних сумнівів».
Голмс у своєму зізнанні також безсоромно брехав або ж щонайменше глибоко помилявся, коли писав: «Я переконаний, що від часу мого ув’язнення я печально й похмуро змінився з лиця й постави… Моя голова, моє обличчя поступово набувають видовженої форми. Я абсолютно переконаний: скоро я стану схожим на диявола — подібність майже точна».
Опис убивства Еліс і Неллі, однак, звучить доволі правдоподібно. Він стверджував, що посадив дівчат у велику скриню і зробив отвір у кришці. «Там я їх залишив, доки мав час повернутися до них і вбити їх, коли матиму вільну хвилину. О 17 годині я позичив у сусіда лопату й одразу по тому зайшов до місіс Пайтзель у готель. Потім повернувся до свого готелю, поїв і о 19:00 знову повернувся до будинку, де були ув’язнені діти, і завершив їх життя, пустивши газ у скриню, після чого скриню відчинив і подивився на їхні чорні перекошені обличчя, потім викопав неглибоку могилу в підвалі будинку».
Він сказав про Пайтзеля: «З першої години нашого знайомства, навіть ще до того, коли я дізнався про його сім’ю, котра пізніше мала дати мені додаткових жертв, щоб утамувати жагу крові, я мав намір його вбити».
Боячись, що хтось може викрасти його тіло після кари, Голмс уклав разом зі своїми адвокатами розпорядження, як його належить поховати. Робити розтин він не дозволив. Адвокати відмовилися від пропонованих 5 тисяч доларів за його тіло. Вістарівський інститут у Філадельфії хотів отримати мозок убивці. У цьому проханні адвокати також відмовили, на превеликий жаль для Мільтона Ґрімена, куратора славнозвісної колекції інституту, яка містила різні медичні зразки. «Цей чоловік був далеко не простий лиходій, який коїть злочинства імпульсивно, — відзначав Ґрімен. — Цей чоловік досліджував злочини й планував свою кар’єру. Його мозок міг би дати науковцям цінні дані».
Незадовго до 10 години ранку 7 травня 1896 року, після сніданку, що складався з варених яєць, тоста й кави, Голмса відвели на шибеницю в’язниці Моямензінґ. Для охоронців то був тяжкий момент. Їм Голмс сподобався. Вони знали, що він — убивця, але ж яким приємним чоловіком був цей убивця… Помічник суперінтенданта на прізвище Річардсон помітно нервувався, готуючи зашморг. Голмс подивися на нього з усмішкою і заспокоїв його: «Можеш не поспішати, старий!» О 10:13 Річардсон відкрив ляду й повісив його.