За вказівками Голмса помічники гробаря Джона Дж. О’Рурка налили в труну цемент, поклали туди небіжчика, а потім залили його цементом. Його повезли на південь за місто на католицький цвинтар Святого Хреста в окрузі Делавер коло Філадельфії. Вони насилу затягли важку труну до центрального склепу цвинтаря, де всю ніч коло неї чатували два детективи з агенції Пінкертона. Вони по черзі спали на білій сосновій труні. Наступного дня копачі вирили подвійну могилу й теж налили туди цементу, після чого опустили туди труну з Голмсом. Потім полили її цементом і засипали землею. «“Голмс” мав на думці вберегти своє тіло від будь-яких наукових досліджень, від формаліну й ножа», — прокоментували в «Public Ledger».
Почали відбуватися химерні речі, від яких заяви Голмса про те, що він — диявол, видавалися майже правдивими. Детектив Ґеєр серйозно захворів. Начальник в’язниці Моямензінґ покінчив із життям. З головою суду присяжних стався дуже дивний нещасний випадок, і його вбило струмом. Священика, який проводив над Голмсом останній обряд, знайшли на території його церкви загиблим за нез’ясованих обставин. Батько Емеліни Сіґранд зустрів абсурдну смерть у вогні, коли вибухнув котел. Кабінет окружного адвоката Джордж Ґрема згорів дощенту — крім фотографії Голмса, яка навіть не обгоріла.
Ні каменя, ні хреста, ані іншого знака немає на могилі Германа Вебстера Маджетта, відомого також як Г. Г. Голмс. Його присутність на цвинтарі Святого Хреста — своєрідна таємниця, записана лише в давньому реєстрі: секція 15, ряд 10 ділянка 41, між могилами 3 і 4, зовсім близько від доріжки, яку на цвинтарі називають проспектом Лазаря, на честь біблійного Лазаря, який, померши, воскрес.
Також у реєстрі зазначено «10 футів[62] цементу». На території це місце — просто заросла травою ділянка між двома старими могилами. В одній із них — діти, а в другій — пілот, який загинув у Першу світову війну.
Квітів тут ніхто для Голмса не залишає, але, як це буває, він не повністю забутий.
У 1997 році поліція в Чикаго заарештувала лікаря-терапевта Майкла Свонґоу в аеропорту О’Гара. Спочатку його звинувачували в шахрайстві, але Свонґоу підозрювали в серійних убивствах пацієнтів смертельними дозами ліків. Урешті, доктора Свонґоу визнали винним у чотирьох убивствах, але слідчі були переконані, що жертв насправді значно більше.
У ході арешту в аеропорті поліція знайшла у підозрюваного блокнот, куди він записував цитати з книжок — чи то задля натхнення, чи то ті, в яких стверджувалося щось важливе для нього особисто.
Одна з цитат була з книжки Девіда Франке «Лікар-кат» про Г. Г. Голмса. Цитата, переписана Свонґоу, мала відкрити для читача душу Голмса:
«Він міг дивитися на себе в дзеркало й казати собі, що він є наймогутнішим і найнебезпечнішим на землі. Він відчував себе богом, який вдає, ніби він людина».
На борту «Олімпіка»
Бьорнем чекав звістки про Френка Міллета і його корабель. Щойно перед відкриттям він написав Міллетові великого, на дев’ятнадцять сторінок, листа, запрошуючи його на наступне засідання Лінкольнівської комісії, яка тоді збиралася обрати оформлювача для Меморіалу Лінкольна. Бьорнем і Міллет активно виступали за кандидатуру Генрі Бекона з Нью-Йорка. Бьорнем був переконаний, що його промова на попередньому засіданні стала переконливою. «А проте — і я знаю, і ти знаєш, любий мій Френку, що… пацюки часто знову гуртуються і починають гризти в тому самому місці, щойно пес відвернеться». Він наголошував на тому, що присутність Міллета є надзвичайно важливою. «Будь там і долучись до справжньої аргументації, яка полягає в тому, що слід обрати таку людину, в якій ми впевнені. Це я повністю довіряю тобі». Адресу на конверті він написав сам, переконаний, що пошта США точно знає, що робити:
Шан. п. Ф. Д. Міллетові,
який прибуде
пароплавом «Титанік»,
Нью-Йорк.
Бьорнем сподівався, що, коли «Олімпік» допливе до місця аварії «Титаніка», він знайде Міллета живим і почує від нього неймовірну історію про пригоду, але вночі «Олімпік» ліг на свій звичний курс — до Англії. На допомогу «Титанікові» вже прибуло інше судно.
Але була й іще одна причина, з якої «Олімпік» повернувся до старого курсу. Інженер, який спроектував обидва пароплави — Дж. Брюс Ізмей, який сам плив на «Титаніку» й був одним із нечисленних чоловіків, які залишилися живими після кораблетрощі, виступав категорично проти того, щоб інші люди, які врятувалися, побачили, як на допомогу пливе копія щойно затонулого корабля. Він боявся, що це видовище їх надто тяжко вразить і стане великим приниженням для компанії «White Star Line».