Час минав у чеканні, повітря просто наелектризувалося. Адже Чикаго — горде місто. На кожній його вулиці, у кожному куточку люди вдивлялися в обличчя продавців, візників, офіціантів і посильних, намагаючись визначити, чи вже відома новина, чи добра вона, чи погана. Поки що рік був вдалий. Населення Чикаго вперше досягло мільйона, і місто посіло друге місце в країні після Нью-Йорка, хоча роздратовані філадельфійці, чиє місто раніше було другим, поквапилися зауважити, що чиказці схитрували (саме вчасно перед переписом, що робиться раз на десять років) і в 1890 році приєднали до міста великі території. Чиказці на таку шпильку лише знизували плечима. Усе одно місто велике. Сьогоднішній же успіх мав нарешті розвіяти східний стереотип, що Чикаго — просто жадібна провінція, відома лише забоєм свиней, а невдача стала б таким приниженням, від якого місто отямилося б нескоро, з огляду на те, як його верхівка нахвалялася, що воно має перемогти. Саме отакі вихваляння, а не постійний південно-східний бриз надихнули нью-йоркського редактора Чарльза Андерсона Дейну назвати Чикаго «вітряним містом».
У своїх кабінетах на верхньому поверсі будинку «Рукері»[15] сорокатрирічний Деніел Бьорнем і його партнер Джон Рут, котрому щойно виповнилося сорок, відчували напругу особливо гостро. Вони брали участь у таємних переговорах, домовилися про певні речі й навіть провели польове дослідження заміських територій. Це були провідні архітектори Чикаго. Вони першими зводили висотні будівлі та спроектували перший у країні будинок, який міг називатися хмарочосом; здавалося, з кожним роком у світі з’являється нова найвища будівля. Коли вони переїхали до «Рукері» на розі вулиць Ла Салль і Адамса, розкішної світлої будівлі, спроектованої самим Рутом, їм відкривався такий краєвид на місто й озеро, яких раніше не бачив ніхто, крім будівельників. Проте вони знали, що сьогоднішня подія затьмарить усі їхні попередні досягнення.
Новина прийде телеграфом із Вашингтона. «Tribune» отримає її від одного з власних репортерів. Редактори, коректори та складальники формуватимуть «додаткові» випуски, а кочегари підкидатимуть вугілля лопатами в топку парових пресів. Один зі співробітників приліплюватиме кожен свіжий бюлетень до вікна, щоб перехожі могли прочитати.
Невдовзі після четвертої години, стандартного часу прибуття потяга, до «Tribune» прийшло перше телеграфне повідомлення.
Навіть Бьорнем не міг точно сказати, хто перший висунув цю пропозицію. Складалося враження, що ідея дозріла в кількох розумах одночасно, спочатку йшлося просто про відзначення чотирьохсотріччя відкриття Америки Колумбом — про те, щоб провести всесвітній ярмарок з такої нагоди. Спочатку ця ідея не набрала великої сили. У гонитві за багатством і владою, розпочатій наприкінці Громадянської війни, Америка, здавалося, не була особливо зацікавлена у відзначенні подій далекого минулого. Проте 1889 року французи зробили те, що вразило весь світ.
У Парижі на Марсовому полі Франція відкрила «Exposition Universelle» — всесвітню виставку-ярмарок, настільки масштабний, розкішний та екзотичний, що гості, відвідавши його, залишалися переконаними, що перевершити його неможливо. У серці виставки стояла залізна вежа, яка здіймалася в небо на понад триста метрів — вище за будь-що, збудоване людьми на землі. Вежа не лише принесла своєму архітекторові Александру Ґюставу Ейфелю вічну славу, але й наочно довела, що Франція готова потіснити США з першого місця в підкоренні заліза і сталі, незважаючи на Бруклінський міст, славнозвісну залізничну «Підкову» в штаті Пенсільванія та інші безсумнівно видатні досягнення американських інженерів.
І в такому стані речей Сполучені Штати були самі винні. У Парижі Америка лише так-сяк спробувала похизуватися своїми мистецькими, промисловими й науковими талантами. «Нас вважатимуть одним із народів, яким байдуже, який вигляд вони мають», — писав паризький кореспондент «Chicago Tribune» 13 травня 1889 року. Інші країни, писав він, виставили гідні й стильні експонати, тоді як американські учасники ярмарку наставили мішанину павільйончиків і кіосків без жодного мистецького ладу чи єдиного плану. «Результатом, на жаль, було безладне нагромадження крамничок, будочок і базарів, часто самих по собі неприємних та ще й недоладно поєднаних». Натомість Франція зробила все можливе, щоб прославитися в очах усіх і кожного. «Інші країни тут — не конкуренти, — писав кореспондент, — вони є просто тлом для французів, і вбогість їхніх експозицій підкреслює повноту, багатство та блиск Франції, немов так і було задумано від початку».