— Кожне стадо не без паршивої вівці, — заспокоїв його Шерман.
Згодом Шерман — жонатий чоловік — утече до Європи з дочкою друзів.
Бьорнем і Марґарет побралися 20 січня 1876 року. Шерман купив їм будинок на розі Сорок третьої стрит і Мічиган-авеню, біля озера, але головне — неподалік бійні. Йому хотілося, щоб зять жив близько. Бьорнем викликав у Шермана симпатію, шлюб він сприйняв позитивно, але все ж молодому архітекторові довіряв не до кінця. На думку тестя, Деніел забагато випивав.
Проте ці сумніви жодним чином не впливали на те, наскільки Шерман шанував архітектурний талант Бьорнема. Він замовляв йому й інші будівлі. Найбільшу довіру він виказав Бьорнему з Рутом, замовивши їм браму для «Union Stock Yards» — таку, щоб вона відображала значущість закладу, яка зростала щодень. Результатом стала Кам’яна брама: три арки лемонтського вапняку з мідним навершям, над середньою (без сумніву, ідея Рута) — вирізьблене погруддя улюбленого бугая Джона Шермана, котрого теж звали Шерман. Брама стала місцевою цікавинкою та орієнтиром і дожила й до ХХІ століття — коли відтоді, як остання свиня пішла у вічність, перетнувши величезний дерев’яний «Міст зітхань», минуло вже чимало часу.
Рут теж одружився з дочкою поважної фігури зі скотобази, але йому менше поталанило в особистому житті. Він спроектував будинок для Джона Вокера, президента підприємства, і познайомився з його дочкою Мері. Уже бувши його нареченою, вона захворіла на сухоти. Хвороба розвивалася дуже швидко, але Рут залишився вірним Мері, хоча й усім було зрозуміло: він фактично бере до шлюбу небіжчицю. Церемонію провели в тому будинку, який спроектував Рут. Подруга наречених, поетка Гарріет Монро, разом з іншими гостями чекала, коли на сходах з’явиться молода. Єдиною дружкою була сестра Монро — Дора. «Довге чекання налякало нас, — згадує Гарріет, — але нарешті наречена з’явилася: її, схожу на білу примару, вів під руку сходами вниз батько. О, як повільно, немов вагаючись, тягла вона за собою довгий атласний шлейф, як спроквола йшла з широких сходів і через залу до вікна в еркері, оздобленого квітами й виноградною лозою. То було дивне й сумне видовище». Наречена Рута була така квола, що свою шлюбну клятву промовляла пошепки. «Її веселощі, — писала Гарріет Монро, — були наче коштовні оздоби на черепі…»
Минуло шість тижнів — і Мері Вокер-Рут померла. Через два роки Рут узяв за жінку Дору Монро — ту саму, яка була дружкою, — і, дуже ймовірно, розбив серце її сестрі-поетці. Практично немає сумнівів, що Гарріет теж була закохана в Рута. Вона мешкала поблизу й часто приходила в гості до подружжя в їхню оселю на Астор-плейс. 1896 року вона опублікувала таку біографію Рута, від якої ангел би зашарівся. Пізніше у власних мемуарах «Житті поета» вона писала про шлюб Рута і її сестри, що він був «настільки абсолютно щасливий, що мої власні мрії про щастя, зміцнені отаким прикладом, вимагали такого самого прекрасного сповнення й аж ніяк не меншого». Але подібного щастя на долю Гарріет не випало, і натомість вона присвятила життя поезії та врешті-решт заснувала журнал «Поезія», в якому допомогла Езрі Паунду торувати шлях до всенародної слави.
Справи в Рута з Бьорнемом ішли пречудово. На їхню фірму замовлення сипалися, мов із рога достатку — частково через те, що Рутові вдалося розв’язати ту хитру задачу, котра мучила чиказьких забудовників від самого заснування міста. А його рішення допомогло місту стати столицею хмарочосів, попри, здавалося б, геть непридатний для такого будівництва ландшафт.
У 1880-х роках Чикаго вибухоподібно розростався і ціни на землю зросли до незбагненного рівня, особливо в центральному районі, на «Колі» (який дістав цю назву через те, що там було розташовано коло трамвайних ліній). Ціни на землю зростали, тож її власники шукали способів, як найкраще використати вкладені в неї гроші. Їх вабила висота.