І ось під покровом пізнього вечора Мельхіор Хінтам у довгому, сірому, грубому халаті вирушав на пошуки своїх ближніх, які потребували допомоги та розради. З торбою, наповненою їжею, він спускався до підвалів або піднімався хиткими сходами на горища, сідав біля чиєїсь ліжка, приносив слова розради комусь покинутому чи читав комусь вголос одну зі своїх релігійних книжок. Тяжкий, незручний тягар самотності й провини в його грудях став легшим, хоча повністю не зник. Він дуже добре знав, що жоден витвір любові до ближнього, навіть якщо його розірвати на шматки, не зможе виправити те, що він зробив з Блансінтьє, або, як уві сні, так і наяву, відігнати спокуси, від яких він все ще страждав. Часом він неохоче виконував обов'язки благодійника; обшарпані хатини та їхні мешканці, особливо по той бік річки Кокхальс, вони були надто похмурі й огидні, кишіли блохами й щурами, а ліжка смерділи. Люди похилого віку, яким він говорив про мужність і терпіння, були глухі або впали в дитинство; неодноразово вони засинали, коли він намагався їх утішити. Також були такі хворі, для яких суп був занадто жирним або занадто рідким. Траплялося також, що якийсь обірваний чоловік безсоромно вискалював зуби, звертаючись до нього: "Я впізнаю вас під капюшоном, майстре Хінтам... ваша достойна дружина вже повернулася зі своєї любовної подорожі з чаклуном?". Незважаючи на небажання і втому, Мельхіор все завзятіше розгортав свою діяльність. Він обмивав і клав небіжчиків на мари, ніби це було покаянною вправою. Він мусив каятися і робив це. А тим часом Кальскен лютував з кафедри завзятіше, ніж зазвичай. Окрім боротьби з блудом, мав тепер нового коня, на якому їздив так само ревно й люто, а саме: читання повчальних й богобоязливих творів народною мовою, а це були книжечки, які заповзятливі друкарі - малий парох називав їх "бунтівними отруйниками" – кидали на ринок усе більше. Справжній виклик! Сам Мельхіор не відвідував цих проповідей, бо все рішучіше уникав церковних дверей, але як тільки він зупинився під дахом Хеннекіна, будівничий докладно розповів йому про ці проповіді сам вражений різкою ненавистю пастора.
Ієронім Босх. Корабель дурнів, 1495-1500, Лувр, Париж
- Ця ненависть також спрямована проти мене, майстре Хеннекін, - мляво всміхнувся Мельхіор. - Я завзято читаю ці релігійні твори.
- Ти також? - палко спитав Хеннекін і на мить схопив руку художника.
Але тут же з перебільшеною жорсткістю відсахнувся від нього, ніби соромлячись свого зворушливого жесту. Так, велебний Франциск безжально засуджував будь-які самостійні теологічні розсуди, які обов’язково є наслідком читання цих друкованих книжечок; саме читання набуло в устах священика присмаку сатанинської роботи. Якщо Церква, – гримів Кальскен, - отримала від Бога латинь як народну та суддівську мову, то як можна очікувати порятунку від творів злою голландською мовою, мовою пекарів, пивоварів і жебраків, написаних людьми, очевидно зараженими вченням Пелагія[34]?
Мельхіор знизав плечима.
- Винахід друкарського верстата - огидна справа, пане Філіпе. Ясно як день, що наш пастор боїться конкуренції не з боку людей, а з боку книг.
Хеннекін повільно заперечив це, похитавши головою:
- Не лише книг, майстре, але й людей. Менше тижня тому, коли ви зі зрозумілих причин замкнулися у своїх чотирьох стінах, парох заборонив підніматися на усі амвони одному з братів Спільного Життя, який хотів проповідувати в нашому місті, хоча багато хто з парафіяльних священиків хотів би почути цього проповідникау власному домі Божому.
Мельхіор клацнув пальцями:
- Парох радо розділився б на десять чи дванадцять проповідників, щоб мати змогу гриміти в кожній церкві й каплиці проти світської побожності.
- Так воно і є, на жаль, - відповів Хеннекін, але потім замовк, а Мельхіор продовжив:
- Наш благочестивий богослов Франциск мало що зможе зробити, коли справа дійде до зіткнення: Собор у Констанці розгрішив братів Спільного Життя від усіх знаків єресі.
Хеннекін невдоволено засміявся.
- Констанцький собор відбувся сімдесят п’ять років тому, моя любий. Скільки людей у цьому доброму місті, окрім нас із вами та кількох інших, знають щось про той собор, не кажучи вже про його резолюції? Маючи в запасі знання невігласів, все, що комусь не подобається, можна легко назвати пелагіанською єрессю.
Мельхіор потис будівничому руку:
34
Пела́гій (лат.