Вони випили. Мельхіор все ще мовчав і пильно чекав; він не знав, що задумав могутній патер. Ейлардус знову переглянув Спокусу, здавалося, що хворобливі спокуси переслідували його самого. Він підняв руку на висоту картини, ворушив пальцями, наче в темряві, в повітрі.
- Знаєте, що найдивніше у ваших картинах? Безліч речей, які ви знаєте.
Мельхіор сидів тихо, стиснувши тонкими руками кубок.
- Боюся, преподобний отче, що ви повинні пояснити мені це докладніше.
Патер Ейлардус зробив широкий, доброзичливий жест:
- Що?... Я думаю, що ви, художник в не дуже вже підлому, але у всякому разі далекому місті, де, звичайно, можна отримати мальвазьєр, але де життя триває без згадуваних жахів, ти відкриваєш велич світу... - Він різко замовк й ляснув по столу своєю м’ясистою рукою. - Але ша! Я зовсім забув, що мені казав парох; кажуть, що ви кілька разів подорожували в Рейнську область і навіть надовго в Антверпен, де продали багато картин і завели корисні знайомства.
Його слова були такими ж теплими й добрими, його очі пронизували Мельхіора.
Художник опустив голову.
- Це правда, що людина здобуває всі знання про світ, подорожуючи. Але я впевнений, що маленьке місто є таким же гарним дзеркалом світу, як і велике, якщо тільки знати, як дивитися.
Ейлардус стояв на своєму:
- Це правда! І все ж я залишаюся при своїй думці, з ваших картин можна зрозуміти, що колись ви були далеко від дому... А крім того, Антверпен - це гарне, чарівне місто, це всесвіт у лаконічній формі. - Він зробив ковток вина й продовжив: - Тобі вдалося виявити там сліди знаменитої, точніше, сумнозвісної Блюмардіни?
Мельхіор витріщився на ченця.
- Я вперше чую це ім’я, велебний отче.
- Це давня історія, - прогарчав Інквізитор. - Вона, мабуть, була великою дамою, до того ж багатою. Після її смерті її срібний стільчик був піднесений герцогині Брабантській в якості подарунку. - Мельхіор усе ще дивився на нього. - Так, майстре, жінка страждала від єретичної одержимості, і Руусброк[38] - ви, мабуть, чули про нього - мусив усіма силами боротися з її блуканням.
Мельхіор з трудом проковтнув слину.
- Якого роду може бути ця єретична одержимість?
Домініканець знизав плечима.
- Кажуть, вона проповідувала певне віровчення - лунатичну й завзяту на чоловіків жадобу розкошів, яку посміли назвати серафічною любов’ю до Бога!
Чернець знову голосно засміявся, і Мельхіор відчув холодні здригання жаху.
Великим зусиллям він оволодів собою, навіть усміхнувся:
- Ні, преподобний отче, я не знайшов жодних слідів Блумардіни в Антверпені. Щодо цього пізнання світу, як ви його називаєте, я радше називаю це накопиченою пам’яттю. - Не дозволяючи монахові перебити, він швидко продовжив: - З людьми моєї професії, це особлива справа. Здавалося б, у нас голови, як скарбниця: якесь враження, якийсь образ, те, що ми дізнаємося зі слуху або прочитаного, міцно в нас закладається, продовжує проростати в нас, як озиме зерно, пробуджує нові ідеї... А потім спалахує в нашій картині, хоча ми не знаємо, звідки це взялося, і завжди з'являється, коли нам це потрібно.
Домініканець уважно дивився на нього:
- Божий подих, що називається натхненням... У вас, я чую, дуже своєрідне і тверезе пояснення цієї "накопиченої пам’яті".
- Подих Божий у нас від народження, - відповів на це Мельхіор. – Але тільки досвід вчить нас знань – досвід пробуджує в нас образ.
Патер усе ще пильно дивився на нього:
- Ви вважаєте, що Божого подиху немає?
- Бог дав нам талант, як я щойно сказав, - повільно відповів Мельхіор, - ми самі мусимо отримати з нього користь, так вчить нас Євангеліє.
Гість щиро засміявся:
- Тепер я бачу, майстре, що ви затятий читач Божого слова і, при тому, натураліст». Ви переживаєте рай і пекло, якщо я можу це так назвати, прямо зараз на землі.
- Не знаю, - пробурмотів Мельхіор, - чи це натуралізм, але я певен, що відчуття раю й пекла можна відчути й тут, на землі.
- Чому ти так прямо даєте прямий вираз на своїх картинах, - розсудив монах. - Тим дивовижніше, майстре, думати, що ви насправді єдиний художник тут у місті, який заслуговує цього імені.
Мельхіор запитально глянув на нього.
- Я вважаю, - сказав домініканець, - що у вас тут немає нікого вашого покрою, з ким ви могли б поговорити про свою професію та її секрети... Тим більше дивно, я повторюю, скільки сили ви можете черпати з власного духу.
Мельхіор, не зворушений, подумав: "Скільки я зробив помилок за цей короткий час?". Він намагався говорити простіше й невинніше:
- Я знаю, превелебний отче, що ті, хто не розбирається в цих речах, дуже часто бачать білого крука в художнику і в тому, що він створив, бачить унікальність, якщо не неможливість.
38
Ян ван Руусбрук (або, згідно з сучасним написанням, ван Рейсбрук), брабантський священнослужитель, що народився в 1293 році, можливо, в селі Руїсбрук в герцогство Брабант, неподалік від Брюсселя, а вмер в 1381 році в Грюнендаледалі, також розташованому в Брабанті.
Іноді його вважають учнем Мейстера Екхарта, він займає важливе місце в потоці рейнсько-фламандського містицизму.
Його твори, натхненні вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта, написані на ближній нідерландській мові, були опубліковані латинською по Surius (Кельн, 1552), і перевидана в 1609 і 1692.