Тож Мельхіор сидів у каплиці й малював, тримаючи біля нього кутник і вимірювальну перекладину, ескізи лежали розкидані біля його ніг; вони й так були навряд чи потрібні, вони лише дратували його уяву в той час, коли він зовсім не думав про малювання.
Завершення середньої частини він залишив на самий кінець, хоча в ескізах вже накреслив на дошці те, що хотів зобразити. Почав він з лівого крила - шлюбу святого із Ассізі з дівою Бідністю: худий юнак у коричневій рясі стає на коліна перед такою ж худою дівою з незрячими очима, у якої на голові, на довгому жорсткому волоссі, лежить вінок з вербових гілок і левиного зіва. Вона подає йому руку, щоб отримати заручин ний перстень, таким чином, наче в неї дерев’яні кінцівки, і доброзичливим поглядом дивиться на чоловіка, що стоїть на колінах і який простягає їй залізну каблучку. Він не дивиться на неї, його очі прикуті до її великих кістлявих ніг. В обох фігурах немає ніякої чарівності, не кажучи вже про чуттєву радість, наречений і наречена нагадують радше опудала, які колись Мельхіор допомагав робити на Масляну або на Водохрещу. Навколо голови Франциска також не було ореолу, голова була оголена, і ноги були босі, його посох і оберемок лежали позаду, адже він був готовий продовжувати проповідувати відразу після весілля. Але посох і оберемок були в квітах. Під ногами Франциска й пані Бідності бігли на пагорб квіти, вздовж струмка — клубок орликів, конвалій і левиних зевів; квіти повзли вгору по жовтих скелях, і там вони стали ліанами та півоніями, а скелі зеленіли та синіли аж до вершини, де росли сосни, клени та кипариси. Над ними Мельхіор розмістив прозоре море хмар, за якими віщувалося сонце - але це могло бути і Велич Господня. Над морем хмар, удвічі більші за бідну пару в нижній частині картини, плавали стрункі ангели, що грали музику. Хто міг знати, чи чув маленький худий святий у коричневих шатах їхню музику? Але суть була не в цьому. Ангели мають флейти й сурми, але передусім вони покладаються на силу свого горла й співають із широко розкритими устами; співати для святого Франциска, небо, чутне і видиме, погодилося на вибір нареченої.
Аманда стежила за кожною ідеєю та за ростом образу. Квіти, які Мельхіор намалював на полях Італії, кущі з усіх боків і всі пори року, яскраво перемішані між собою, що ні йому, ні Аманді не заважало, - ці квіти були для черниці як магія. Він чув її голос, коли вона стояла трохи позаду чи осторонь, — слова, які інколи здіймалися в її подиху, коли вона бачила, як художник посунувся у роботі. Щоб насолодитися близькістю дівчини, художник хотів розтягнути роботу на тижні, але щоб чути і бачити її радість, він був змушений роботу прискорити.
Щирість їхніх розмов народжувала дедалі тісніше зближення. Мельхіор дивився на це з легким трепетом, схожим на напружене очікування. Він не хотів признатися собі, що в ньому починала проростати марення, на тлі якого образ пари, що їде верхи на білому коні, ставав меншим і тьмянішим, зникав, як сон. Він намагався провести межу і мати заборони перед очима; але щойно Аманда входила до каплиці, він відкидав усілякі обмеження.
На її очах, усвідомлюючи її близькість, він закінчив внутрішні та зовнішні зображення крил. Одне з зовнішніх крил було заповнене тваринами, які прийшли, як прості брати в Богові, щоб привітати Франциска: ніжний кролик, грайливий пес, терплячий осел. Вони виляли хвостами й стрибали серед ландшафту, повного деревних крон і апельсинових дерев. Мельхіор показав Аманді, як покривають картину лаком, щоб кольори залишалися яскравими та продовжували їхнє життя.
Монахиня була надзвичайно щаслива, коли вони разом розглядали готові картини. Невдовзі вона привела абатису, сестру Марвіну, сестру Агнету — літню, мовчазну і добру жінку, праву руку настоятельниці — та ще кількох сестер подивитися на роботу Мельхіора. Позаду нього, дещо незграбно, але ні на мить не збентежений присутністю благочестивих жінок і благочестивого оточення, Тетьє Роен також витягнув шию, щоб між корнетами черниць та канделябрами глянути на вівтарний образ Мельхіора.
Настоятельниця, якій інші сестри віддали свої перші шанобливі голоси, сказала, що закритий триптих справляє враження входу на весняний луг; але, — запитала вона через мить, — де птахи? Мельхіор пояснив, що хоче показати птахів і плазунів з правого боку, щоб із закритими крилами можна було побачити всю біблію природи. Старші черниці кивнули, їм ще треба було звикнути до думки, що їхня каплиця буде населена тваринами; але святий і ангели, які співали над ним на внутрішній стороні крила, були настільки беззаперечно побожними, що кілька кроликів, собак і птахів тут мало що значили.