Коли сестри пішли, Тетьє зробив крок уперед і повільно оглянув зображення з обох сторін. Мельхіор схопив його за руку:
- Ну то що?
Приручений дикун, кліпаючи очима, перехрестився6
- Нарешті я є погоджений, - зі сміхом промовив він.
- Погоджений? - повторив Мельхіор.
- Так, з моєю долею невільника, — коротко відповів Тетьє, наче пояснення було досить простим. — Тепер я принаймні знаю, майстре, чому я став твоїм заступником на кухні та у пекаря.
Мельхіор почав роботу над правим крилом. На внутрішній сторінці мала бути зображена стигматизація святого. Мельхіор знав, що цей образ дасться йому нелегко.
Це унікальне в своєму роді одкровення божественності мало відтінок священної хвороби та екстазу, чужих для суті Мельхіора. Тож він спочатку намалював краєвид, у якому потім помістить святого: похмура гора оливкового кольору, колюча рослинність, повна будяків, одна-єдина пурпурова троянда, схожа на краплю крові на яскраво-жовтому кактусі; скелі, що лізуть наверх, мов каркас брами пекла, небо скорботного кольору темних левкоїв. Вгорі, як обітоване місто, тягнеться вузький пояс зубців і веж; там був і маленький млин, все це сріблясто-біле, мов видіння смерті.
Кілька днів робота не йшла вперед, художник то тут, то там робив мазок пензлем, то тут, то там наносив трохи світлішої фарби, але йому бракувало потрібного пориву. Наступного разу, коли Аманда прийшла до каплиці, він оголосив, що хоче припинити роботу на кілька днів, тому що йому не вистачає внутрішньої ясності, а вона достатньо розуміється на живописі, щоб знати, що картина може набувати видимої форми лише доти, доки художник не побачить її в душі готовою і завершеною. Аманда нахмурилась і кивнула, і в виразі її обличчя було настільки серйозне занепокоєння, що він не міг відірвати очей від її світлого співчуття. Спокуса схопити й поцілувати її руки стала майже нестерпною. Він думав, що вона це помітила; бо боязко тримала руки за спиною. Ніхто з них не ворухнувся.
— Тим часом, майстре? Що плануєте робити в ці дні? — запитала вона через мить.
Мельхіор підвівся шорстким, майже грубим жестом. Аманда мимоволі відступила назад.
- Я б хотів, Амандо, щоб ви прийшла і подивилася на мої роботи. Пам'ятаєте, превелебна сестро, що я колись запросив вас?
Аманда кивнула.
— І що ви тоді сказали, що можете прийти з товаришкою.
Дівчина знову кивнула, по її тілу пробігло легке тремтіння.
— Я мушу подумати про це, майстре Хінтаме, — нарешті сказала вона.
Аманда намагалася, щоб її голос звучав так само прохолодно й вишукано, як у настоятельниці, але в її голосі все ще було те ж тремтіння.
Мельхіор не очікував, що Аманда так легко отримає дозвіл відвідати його будинок. Вона прийшла одного дня в компанії старої Агнети, яка розмовляла рідко, але дивилася на людей та їхні справи з тихою добротою. Коли він зустрів двох францисканок на порозі свого напівзгорілого будинку, він побажав, щоб у нього була кімната, де він міг би прийняти їх гідно, перш ніж відвести до своєї майстерні. Вони відразу стали перед його картинами. Сестра Агнета заявила, що не розуміється на малярстві, тож сіла за стіл і з терпінням свого віку, духовного становища та вдачі спостерігала, як Мельхіор проводить молодшу черницю.
Мельхіор був радий, що розчистив картини після пожежі; тепер він міг показати Аманді, коли, свого часу, почав малювати новими сумішами фарб. Перед кожною картиною Аманда стояла в благоговійній тиші. І Мельхіор подумав: вона читає розвиток маляра з цього мертвого дерева. Він пішов за нею з маленькою табуреткою, щоб вона могла дивитися сидячи, але вона не хотіла. Найдовше вона зупинилася перед Спокусою святого Антонія, так само як патер Ейлард; тут вона сама попросила табуретку. Художник не смів дивитися на її обличчя, але йому здалося, що образ вразив силу її уяви. Він запитав, чи задоволення та хвороблива розбещеність, які він зобразив на цьому образі, є придатною духовною їжею для черниці, хоча як францисканка вона може тимчасово залишитися поза монастирем і дізнатися про зло цього світу. Аманда мовчала; частіше звичайного, коли вона була налякана чи чутлива, вона ховала обличчя в темряві свого високого головного убору; але коли Мельхіор наблизився за крок від неї, у нього склалося враження, що вона шукає оплоту проти привидів, які тут кишіли в оновлених, яскравих кольорах перед нею. Мельхіор теж мовчав, чув, як у тиші в студії дзижчать мухи, повільне, трохи хрипке дихання сестри Агнети; стара черниця задрімала.