- Відтепер ваша картина буде моїм пташиним домом.
Мельхіор не відкладав ні палітри, ні пензля.
— Тут будуть не тільки птахи, — сказав він з неприхованим запалом. – Я ж пообіцяв вам і матері-настоятельниці ще й плазунів… Змії та скорпіони якось не пасують до святого Франціска, але тут може бути і черепаха, і ящірка, і навіть маленька зелена жабка. А крім того, тут на передньому плані можна розкидати пару крихітних створінь, сонечко, скарабея...
- Ой, метелики! - заволала Аманда.
Із дедалі більшою ніжністю Мельхіор помітив, що дівчина знову мало не заплескала в долоні, губи її були вологі й червоніші, ніж зазвичай, очі сяяли дивною радістю.
— Метелики, — погодився він, охоплений її захватом, — павич, лимонниця, адмірал... ти повинна допомогти мені зі своїми бажаннями, Амандо.
Він побачив, що знову назвав її лише по імені; вона, здається, не чула цього, а може, просто пережила їхню нову приналежність одне до одного.
Та дивилася, як художник повертався до роботи. Він почав з маленької черепахи і швидко намалював її. Мовчазна, зосереджена близькість Аманди сповнила його піднесеним почуттям. Він почув її глибоке зітхання, коли відкинувся назад і побачив слід тварини, слід на піску, схожий на букву F. Тоді він ще раз нахилився над картиною й додав ромашку до ороговілої морди черепахи — дань поваги, яку тварина віддавала б біля ніг святого. Аманда стояла позаду художника, коли він закінчував малювати серце ромашки, схоже на краплю золота, введену в квітку. Побачивши магічний трюк, який він виконав із черепахою та квіткою, дівчина поклала руку йому на плече. Мельхіор повернув обличчя й трохи підняв його, торкнувшись щокою руки черниці. Аманда відступила, не кажучи ні слова. Мельхіор залишився сидіти, похиливши голову. Під сірою стелею стояла тиша. Тоді він почув, як черниця тихо вийшла з каплиці.
Коли наступного дня він увійшов до монастиря, там стояла черниця, сховавши руки в широких складках своєї ряси. Вона стояла нерухомо, наче когось чекала. Він познайомився з нею після посту - це була літня Агнета, яка зазвичай залишалася біля абатиси. Коли він привітався з нею і попрямував до каплиці, та перегородила йому дорогу:
— Не туди, художнику.
В її голосі було спокійне застереження. Мельхіор нашорошив вуха.
— Щось не так, вельмишановна сестро?
— На жаль, мушу передати вам повідомлення від настоятельниці, — безголосно сказала монахиня. - Замовлення на вівтарний розпис скасовано.
Стара говорила дуже чітко, але Мельхіор стояв на місці, як і вона.
- Скасоване?
- Замовлення анульоване, — сказала сестра Агнет.
Мельхіор недовірливо продовжував дивитися на неї.
— Я вас правильно зрозумів?
- Ах, — сказала стара черниця, — це й справді сумно, пане Мельхіоре. Я передаю вам рішення матері-настоятельниці, якого не можна відкликати. Монастирська брама тепер для вас закрита.
Мельхіор відчув холодне тремтіння й запаморочення. Він притулився до гіпсової стіни порталу, від якої стало тепліше.
— Заради Бога, — вигукнув він, — які причини були у преподобної матері? Я зробив щось збочене і несвідоме?
Старенька черниця глухо відповіла:
- Ми не знаємо, чи ти зробив щось збочене... Той факт, що ми нічого не знаємо про тебе, майстре, змушує абатису піти на цей крок.
Мельхіор глибоко вдихнув.
— Але ж це дурість, преподобна сестро! Ви не можете відмовити комусь на основі того, чого ви про нього не знаєте. На мене треба було подати скаргу.
Сестра Агнета ворухнула своїми невидимими руками в сірих рукавах. Вона нерішуче сказала:
— Більше мені нічого не дозволено говорити. Та все ж скажу: про вас була мова.
Мельхіор пильно подивився на неї; восково-жовте зморшкувате обличчя залишалося непроникним.
- Чи може Аманда...
Сестра Агнета заперечила головою:
- Сестра Аманда не має до цього відношення.
— Не вона, — скрикнув Мельхіор. Стара черниця залишалася незворушною. — В такому випадку, скарга на мене мала прийти з однієї сторони – з боку капітулу. Капітулу — повторив Мельхіор, — це парох підбурив проти мене шановну матір!
Сестра Агнета не відповіла жодним словом чи жестом на його крик. Мельхіор голосно засміявся:
- Все ясно, як білий день. Про мене нічого не відомо, так він виражається! І це відкриває двері для чуток і домислів. Заради підозр! Поширювати навколо мене темряву, від якої здригається благочестя.
Сестра Агнета заплющила очі, ніби вигляд його приголомшення та страждань лякав її. Мельхіор побачив, що в сінях з’явилося більше черниць, явно приваблених його криком. У нього склалося враження, що їхні погляди були не ворожі, а радше співчутливі й трохи збентежені, ніби вони щойно побачили його в усій його правдивій суті.