Мельхіор бачив, що німець нічого не знав про Блансінтьє... або вдавав, що не знає, але в це важко повірити такій людині, як він.
Вони обоє піднялися, Прахер знову взяв художника за руку:
— Чи зустрінемося ми ще раз? Скільки часу нам залишилося? Ми повинні діяти, поки не настане вечір, це мій девіз... Якщо ви колись приїдете до Рейнської області, мій дім відкритий для вас. Я покажу вам створений Бехаймом глобус і рідкісні морські карти, які я наказав надіслати до себе з Італії.
Говорячи, Мельхіор побачив на обличчі відвідувача якесь збентеження; німець уперше глянув на картини, що висіли на стіні. Він ляснув себе по лобі м'ясистою рукою.
— Який же я осел! Я весь час говорю про себе, а про ваше життя і роботу забув запитати.
— Гадаю, це зрозуміло з огляду на те велике й нечуване, що ви мені принесли, — відповів Мельхіор.
Прахер знову був сповнений щирої, галасливої сердечності:
— Але тепер я мушу загладити свою грубість. Покажіть мені, пане, що ви намалювали, не годиться займати свій розум виключно справами, про які ніхто не чув.
Мельхіор заявив, що йому мало є що показати: те, що він малював останніми роками, було замовленим — тож його уже тут немає... Тетьє, зайнятий пересуванням торфу під димарем, штовхнув Мельхіора. Той спокійно посміхнувся, мусив уступити.
- У мене є лише кілька невеличких картин — голландські приказки, кожна з них — це жарт.
- Але ваші прислів’я та жарти, пане, — вигукнув Прахер, — першокласні, я не можу пройти повз них. Подивимося, що тут висить!
Він побіг вздовж стін майстерні; ранні картини мало для нього значили, хоча він відгукувався про них улесливо; зупинився перед антверпенської Спокусою з більшою увагою. Через деякий час він звернувся до Мельхіора, двозначно підморгнувши:
- Мені відомі й інша Спокуса, яку ви намалювали, більш грандіозніше і глибша... Я бачив її в одному брюссельському домі кілька років тому.
Мельхіор не відповів, хоча в цю мить сотні запитань тиснулися на його губи. Підморгування Прахера могло означати лише одне. Мельхіор намагався уявити цю брюссельську квартиру, в ній Кауденберга з Блансінтьє. Він зазнав невдачі; він все ще бачив розкішно мебльований особняк біля озера, де він востаннє зустрів магістра. Він побачив задній сад і квітучий, швидкоплинний привид, який міг бути молодою жінкою чи трояндовим кущем... Інші житла, інші жінки... Він стояв, стиснувши кулаки й сухі губи, його обличчя палало від хвилювання новинами Прахера, а тепер ще через гнів і сором. Тетьє знову штовхнув його; Мельхіор стримався, взяв підсвічник із рук слуги, щоб підсвітити гостеві по дорозі до нової кімнати.
Прахер подивився навкруги; тут було лише ліжко, табурет і скриня для одягу. Здавалося, що гість мерз — тут і справді було холодно. Очевидно, він дивувався бідності та простоті, в якій жив Мельхіор; мабуть, він уявляв собі будинок відомого художника вдесятеро більшим і комфортнішим. Але перед картинами, що ілюструють прислів'я, він забув про свою холодність і вагання, і його знову охопив ентузіазм. Вага неймовірних новин, з якими він подорожував, здавалося, випарувалася. Мельхіор побачив широку посмішку на його обличчі; незважаючи на його тушу і велику бороду, це обличчя мало в ту мить вираз юнацької легкості. Він показав масивним пальцем на маленькі картинки, поки Мельхіор тримав підсвічник, а Тетьє визирав із темного кутка.
Ієронім Босх, Фокусник, 1502, Saint-Germain-en-Laye Civic Museum
(Можливо, що в картинах Ієроніма Босха "сховані" голландські прислів'я та приказки, він не робив таких великих "вистав" прислів'їв, як Пітер Брейгель, але нехай ця відома картина буде ілюстрацією голландської приказки "Iemand in de boot nemen" — обманювати, водити за ніс)
— Це мені народець... ці попи, ці голі баби з головами сорок... або ж ті мазунчики, що забирають один одному з-під носа жирні шматки! Чудово! Ось ви знову справжній художник Риб, а не просто творець усіх тих чудес, які зробили вас таким відомим за кордоном... Скажу вам, я радше обожнюю ці картини, дурість, подобається нам це чи ні, є частиною нашого існування.
Уважно все оглянувши, він ще раз потис правицю Мельхіору, вагався, чи потиснути руку й Тетьє, нарешті зробив це в коридорі, і він, і злодюжка виглядали кисло, а потім зник, відмовившись від супроводу до постоялого двору.
Мельхіор і Тетьє сиділи один проти одного. Тетьє вилив решту вина до келиху Мельхіора і випив.
— Цікавий дивак, — сказав він. — Він не настільки переймався про свого Колумба, а перед вашими Прислів’ями майже не збожеволів. І гаманець у нього теж товстий, одразу видно. Чому він нічого не купив?