- Ювілейний рік минув, пане Мельхіоре, а моя церква, всупереч моїм початковим очікуванням, не стоїть готовою. Але тепер, незважаючи на вогонь і всілякі перешкоди, вона буде готовою раніше, ніж я прагнув. Зізнаюся вам, визнаю відкрито, що з трепетом і зі стислим серцем я чекаю нового її освячення, я прив'язався до цієї конструкції, я міг би працювати над нею роками.
Він не згадував про маленькі непристойності Леонарда, і Мельхіор теж проминув їх; він був упевнений, що будівничий давно знав, які прикраси майстри збираються підняти на церкву святого Андрія. Для нього була лише пишність великих ліній, арок і колон.
Навесні капітул нарешті визначив день освячення готової церкви. Месу там не служили декілька тижнів; невеликі старі дзвони були замінені новими, старий вмурований вівтар було зірвано, а на його місці встановлено новий, зроблений з алебастрових плит, які капітул виявив, що ті роками ховалися - як несподіванка, подібно до восьмикутній мідній хрестильниці, на кожній з восьми сторін якої була вигравірувана якась сцена з життя Господа. Мельхіор сказав Гісліну і Леонарду:
— Вважайте, мої Пристрасті Господні були лише тимчасовою прикрасою, тепер Кальскен дозволить їм зникнути.
Але він помилився. Одного разу до нього прийшов Хеннекін, щоб від імені парафіяльного священика - диво! — запитати, як він уявляє собі обрамлення розписів у новому нефі: це будуть мармурові рами чи скромніші, з полірованого чорного дерева? Мельхіор засміявся над дивовижною хитрістю Кальса, яка змусила його послати будівничого посередником, і Хеннекін теж усміхнувся.
- Це правда, — сказав він, — парох ненавидить вас як чуму, він проходить повз вас на вулиці, не вітаючись. Але капітул одного разу купив ваші Пристрасті і добре заплатив за них, тому, каже парафіяльний священик, він бачить немає причин, чому б це не залишалося в церкві.
Мельхіор усе ще посміхався:
— Як раз таке не кажуть про людину, яку вважають єретиком. Можливо, Кальскен бажає цим сказати, що він відмовився від своїх підозр.
Хеннекен прийняв серйозне обличчя:
— Щоб додати сенсу вашим картинам, він має надати значення і вам. Проте будьте обережні, майстре Хінтаме, по всьому світу все ще бігають сотні домініканців.
Мельхіор, однак, зберіг глузливий тон:
- Передайте вікарію, майстре-будівничий, що з цієї причини я віддаю перевагу рамам з чорного дерева.
Освячення церкви святкувалося урочисто і пишно. Весь капітул, що майже згинався під вагою жорстких, блискучих шат, хоругви цехів і світських братств, дівчини і діти з квітами, міська варта з алебардами та хоругвами – вся довга процесія тричі обходила церкву й цвинтар при відкритих дверях храму та поносному співі хору. Мавпа єпископа, спираючись на милицю, шкутильгав на чолі біля товстого вікарія архієпископа; ризи парафіяльного священика сяяли і блищали, і в порівнянні з ними його виснажене, озлоблене обличчя та кульгавість робили його старим подвійно. Церковний спів представляв новий стиль: після довгих роздумів капітул вирішив задовольнити бажання багатьох прихильників багатоголосого співу, який маніфестував себе сміливими та незвиклими меандрами, які супроводжувалися стаціонарним органом із багатьма трубами й педалями, з високими радісними тонами й глибокими басами — цим органом, за останньою модою, замінили старомодні пересувні, на подив і навіть обурення деяких людей, які дотримувались старої традиції. Слухаючи спів і гру органа, Мельхіор думав про те, як він засуджував нову музику і нових музикантів у попередніх картинах. Тепер він прислухався з найщирішим бажанням збагнути щось із цього радісного, ясного ключа, але не міг знайти в них нічого такого, що торкнулося б його серця.
Церква — стіни, алебастровий вівтар із дорогоцінними келихами й патенами[51], золота тканина й високий срібний табернакль[52] — справді король вівтарів у цій церкві, хоча гільдії запропонували фінансувати для свого патрона під тим самим священним дахом престол — усе було освячено й покроплено, першу ж месу відслужив вікарій з Кельну. З міста і навколишніх хуторів збігалися юрби людей, церква не могла вмістити натовпу, люди частково усілися на цвинтарі; матері годували дітей на могильних плитах, тут і там молодь навіть дозволяла собі блазнівські витівки, але каноніки, що змішалися з натовпом, того дня лише м'яко лаяли за провини. На його подив, Мельхіор отримав місце в церкві в середньому нефі під хорами, поруч з Хеннекіном, цеховими майстрами, вітражниками та скульпторами. Хеннекін був більш блідим, ніж зазвичай; посеред меси, коли проміння сонця в сяйві свічок, коштовностей і барв закружляло стрункими гостроверхими нефами, в радісному звучанні голосів і органних труб, на очах всього приходу будівничий розридався.
51
Патена - (лат.