Після візиту Кіліаана він знову уважно й по черзі оглянув картини Мук Христових, і йому здавалося, що страждання Страждальника не можна висловити з більшим стражданням. Христос мав благородні й ніжні риси обличчя, які, згідно з усіма усними переказами, а також згідно з таємними писаннями часів Ісуса, були властиві Спасителю. Ніхто ніколи не бачив цього писання, але вчителі розповідали про нього своїм учням. З іншого боку, знущання і лють язичницьких воїнів і фарисеїв, ганебний вчинок Юди, на якого вже чекала мотузка, ці речі можна було б представити рішучіше, злісніше: ясні плями освітлити, темні - поглибити, додати тонкості, гідності та сірості пейзажам – невисокі мовчазні стіни неподалік - і зробити крик усіх цих протилежностей голоснішим, хоча Майстер Волхвів не вчив його тому, він зробив найбільший акцент на чутливому балансі між перпендикулярними та горизонтальними лініями. Мельхіор, мабуть, постійно думав про свою зустріч з італійськими ландскнехтами, спомин не згасав в його серці; сьогодні він відчув жар їхнього вовчого сміху і холодну, блискучу силу їхньої зброї. Тому він почав перемальовувати окремі фігури картини. Тепер він писав картини Арешт Христа, Несіння хреста та Ecce Homo, спершу стримуючи свою ненависть до всього того озброєного натовпу, що корився правителям землі й гнобив невинність.
Коли Кіліаан Бор знову відвідав його - без попередження вранці в будній день, в забризканих розчином штанях - Мельхіор почувався перед своїми переробленими Муками, наче хтось, якого спіймали голим у лісовому ставку, коли він не чекав жодної душі. Кіліаан не звернув уваги на Мельхіорове збентеження; він відразу помітив, що в картинах Страстей є щось таке, чого він не бачив під час останнього перебування в майстерні, і вигукнув:
- Гей, на сто громів з блискавками, що тут сталося? Я знаю цих вояків, я здригаюся перед цим покидьками людства, бррр! Мельхіоре Хінтаме, ти схопив їх за горло й кігті, коли я дивлюся на їхні рожі, я мушу тремтіти й боятися за нашого Господа.
І він говорив ще набагато більше, а Мельхіор затремтів і зрозумів, що Бор справді розуміє те, що бачить, і що художник завжди правий, коли виявляє відвагу. І тоді, у відповідний час, прийшов парох Паулюс Хаєзе з пріором та малим Францем Кальсом та іншими каноніками, щоб побачити поправлені картини. Вони клацали пальцями, кричали "фу!" і "ой!", і отець Калс сказав парохові: "Купіть їх, велебний отче, поки художник не продав їх у Голландію чи Фландрію", - підморгнувши Мельхіорові, бо з деякого часу для скульпторів, будівельників і вітражників грав роль знавця і захисника, і було видно, що Мельхіора він також хотів загарбати для себе. Парох заявив, що він готовий купити ці картини і запитав у Мельхіора ціну. Але Мельхіор шанобливо відповів, що хоче повністю закінчити картини, перш ніж продати їх.
Кіліаан Бор часто приходив до будинку маляра, щоб дивитися, засуджувати, хвалити і докоряти. Невдовзі Мельхіор пізнав трикратний стукіт нового друга, і так, іноді навіть сумував за ним, бо самотність за зачиненими дверима починала тяжко обтяжувати його. Не раз навідувався він на будівництво церкви, щоб побачити Кіліаана за роботою: зодчий рідко сидів у конторі біля валів, де малюнки, розвішані на стінах, повільно жовтіли й обтріпувалися. З круглою шапочкою на голові, сірою від вапна, з тирсою в неслухняному волоссі, він вештався серед мулярів і теслярів. Мельхіор не раз бачив, як він, незграбний і кремезний, підтримував балку, що загрожувала вислизнути з рук носильника, або піднімав діжу з камінням на худу спину помічника, міцно згинаючи коліна в сірих панчохах; час від часу він сам, одягнувши шкіряні рукавиці, мурував або тупою сокиркою обробляв горгулью, сміючись при тому, ніби задоволений страшною глумливою гримасою кам'яної потвори. Мельхіор, обережно блукаючи під риштуванням, спостерігав за ним, сам не бачений Кіліааном. І коли через кілька хвилин друг побачив його, його веселі очі засяяли від радості, для видимості, він змахнув трохи вапна і трохи стружки з рук і плечей, і спустився | риштування до Мельхіора. Разом вони блукали по нефу, який підносився вверх; крізь вітражі вже добудованого пресвітерію пробивалося ранкове сонце, ніби темні веселки, блакитні від шати Милосердної Пані, червоні від риз архангелів, зелені, як святі Господні. Тоді Мельхіор, мабуть, завжди думав про свого батька; одного разу він розповів Кіліаану про його фатальне падіння. Найчастіше Кіліаан брав його під руку, тягнув до ще відкритих бокових нефів і показував, як роблять тоншими опорні арки, як стебла лілій, і прикрашають їх квітами. Він став на перехресті двох нефів перед вівтарем, де поперечна вісь пресвітерію перетинає поздовжній неф, дивився на небо над собою і казав: