Він встав з Мельхіором перед високою дошкою, куди між літаючими драконами та вибухаючим полум’ям падала орда божевільних створінь у найбезладніших позах. Цілість був намальована кричущими червоними, жовтими та зеленими фарбами, крила падаючих ангелів були обгоріло-чорними, диявольські фігури перебільшеними та важкими, навіть гіршими, ніж на картині з Іродом та Саломеєю. Корнеліус потряс Мельхіора:
— У вас відібрало мову, га? Це виходить за межі звичайної людської уяви. Ха! ха! Але в мене є надзвичайний... о, ось, — він постукав себе по лобі. — І тут, — він простяг свої кістляві руки з розчепіреними довгими пальцями. Мельхіор смиренно кивнув. Він пішов і подивився на інші картини. Там був Христос, який виганяв дияволів, стадо свиноподібних створінь із блакитно-червоними людськими головами, які плювали вогнем; потім Содом і Гоморра (хіба можна було очікувати чогось іншого?), пекельний ярмарок із процесією дияволів у масках серед пекельного полум’я, різанина невинних у Віфлеємі. Кривавий багрянець, розбризканий на картинах, здавався улюбленою фарбою Корнеліуса. Очі Мельхіора ковзали по яскравих дерев'яних розписах, але вони не зворушили його, викликали лише сміх, не кажучи вже про те, що він також став жаліти їхнього творця.
— У мене немає слів, містере Корнеліус, — сказав він нарешті. — Спитаю, де ви навчилися малювати таких чудовиськ, та ще й так карколомно?
Корнелій з таємничою посмішкою вщипнув свою руду бороду:
— Не хочу робити з цього секрету, я навіть пишаюся цим, достойний гостю. Як мандрівний підмайстер, я довго навчався у великого майстра всіх художників пекла, справжнього чаклуна всіх чудовиськ і жахів, брабантського Мельхіора Хінтама. - Він урочисто вимовив ім’я. Мельхіор витріщився на нього; рудий знову сяяв, пихатий вульгарним марнославством. — Але ти ж у вас і язик віднявся, га? А може, ви ніколи не чули про цього чарівника?
— Здається, пам’ятаю... — пробурмотів Мельхіор.
Корнеліус поблажливо засміявся.
- Він назвав мене найкращим учнем, який коли-небудь жив і працював під його дахом.
Мельхіор удавав поважну боязкість:
- Це саме те, що я справді можу уявити, коли бачу вашу роботу.
Кельнець відкашлявся і тут же запитав:
- Який із цих малюнків вам подобається? Який ви хочете купити?
Мельхіор похитав головою.
- Переді мною довгий шлях, майстер художник. Я маю їхати до Німвегена через Клеве та Рейхсвальд. Ви можете собі уявити, що я можу подорожувати з картиною на спині?
Козяча Борідка миттєво охолов. Різким голосом запитав:
— Ага, то до мене вас привела цікавість, жага нового, сильних вражень?
Борода небезпечно тремтіла. Мельхіора врятувало лише те, що біля вогнища раптово зашипіло, і понісся сморід. З каструлі з кашею, яку жінка покинула, википіла вода; рудоволосий творець чудовиськ, нібито учень Мельхіора, швидко побіг до печі. Мельхіор поклав на стіл марку на стіл, погладив дітей по волоссю і зник.
Він йшов уздовж Рейну, не знаючи, що робити далі. Одного разу двоє францисканців, які йшли до Кельна, наздогнали його, тож вони разом і здійснювали паломництво, обговорюючи події... У південній Німеччині селяни вперше підняли невідомо яке за ліком – повстання. Вони помістили на свій прапор селянський черевик - старий селянський черевик, сказав один із ченців, і під цим знаком проголосили рівність усіх людей; а другий монах запевняв, що повстання давно придушено, а за імператора Максиміліана такого роду мотлох незабаром може викликати заворушення. Крім того, зі стану неба і небесних тіл монахи пророкували багато сум'яття, страх і біда ще не закінчилися. У деяких німецьких краях серед білого дня падали з неба хрести, переважно на дітей; а коли вдарили по полотну, розтягнутому на луках для біління, знаку хреста вже не можна було видалити. Багато людей вважали, що це погана прикмета, яка означає високі ціни та чуму, і це не могло бути далеко від істини, як вірили двоє ченців. Бог гнівається на тих, хто має намір повалити старий порядок природи і плисти морями на захід, щоб потім стверджувати, що земля кругла. Мельхіор сказав, що такі заяви дійшли і до його вух, але він відмовлявся вірити, нібито люди можуть сприймати такі нісенітниці.
Ченці охоче закивали головами: є такі представлення, було б добре, щоб Господь це виправив. Вони ясно й виразно доводять, що людська сліпота й плутанина в цьому новому столітті поширюються все далі й далі. Увечері, коли вони відпочивали в корчмі біля річки, Мельхіор запитав своїх супутників, чи розуміються вони на живописі, чи знають вони щось про хороших художників. Ті заявили, що знають про це менше, ніж корова про Святу Трійцю, але один із них чув, що в Нюрнберзі живе великий майстер Альберт або Альбрехт Дюрер, який здобув славу великими Страстями Господніми, вирізьбленими в дереві. Клевський абат заплатив за копію цих картин мішком золотих гульденів — за мертві, надруковані сторінки! Якби він не зробив ту дурість, яку, я думаю, кожен назвав би гріхом і ганьбою, — продовжував францисканець, — я би ніколи не почув би про Дюрера. Дійсно, краще б ці гроші віддати бідним і хворим.