Ієронім Босх, Автопортрет, 1508, олівець. сангіна
Йому спало на думку, що в такому самому вигляді не набагато молодший, він бавився думками про своє останнє велике кохання, про те, що він хоче шукати свободи з жінкою, чиє ім’я він ніколи не вимовить тепер. Він голосно розсміявся — цього разу над собою.
Коли увечері він увійшов у свій дім через садові ворота та задній сад, де на землі ще ріс плющ, він почув з кухні голоси чоловіка і жінки. Чоловічий голос належав Тетьє. Мельхіор з цікавістю повернув ручку й увійшов до кухні. Тут було тепло і димно, явно щось варилося, пахло кашею. Тетьє сидів за столом і різав ножем тонкі скибки копченого м’яса. Позаду, біля печі, Мельхіор побачив жінку, яка стояла на колінах і пхала в вогнище поліна й гілки. Вони обоє були захоплені розмовою і не почули, як увійшов хазяїн. Тетьє опустив руку з ножем і втупився в Мельхіора. Жінка швидко підскочила і стала, опустивши руки. Вона була невисока на зріст, вдягнена убого, не дуже чиста, з волоссям, що визирало з-під чепця на один бік, але її обличчя з носом мопса і розчервонілими щоками мало, незважаючи на чи, можливо, через її збентеження. щось добродушне і задоволене. За її рум'янцем і розхвильованими очима Мельхіор здогадався, що вона знає, хто стоїть перед нею. Нарешті Тетьє вигукнув:
- На кістки всіх спалених мучеників!
— Іменем Бога вітаю вас обох, — сухо сказав Мельхіор. – А може я прибув занадто рано?
Жінка в засмальцьованому фартусі з наївною посмішкою ламала руки, а Тетьє, нахабно всміхаючись, вигукнув:
— Яка радість, майстре Хінтаме! Вітайте! Він потиснув руку художника, а потім указав на жінку: - Це моя Ірмлінда, пане. Мельхіор кивнув, а Тетьє взяв збентежену Ірмлінду під руку й підтягнув її ближче. - Я познайомився з нею і одружився з нею, поки вас не було.
Мельхіор наморщим чоло.
- Ви одружені?
Тетьє знизав плечима, як світська людина.
- Ніхто ніколи не шкодував про шлюб в молодості. Моя Ірмлінда – гарна дівчина, тому я зв’язався з нею таїнством за вченням Святої Церкви і перед вівтарем.
Мельхіор знову кивнув:
- Після чого молода пара звила гніздечко в моєму домі.
Тетьє застиг.
- Я дозволив собі це, — сказав він. — Але якщо ви не зможете погодитися з Ірмліндою, будь ласка, можете викинути нас обох за двері.
Мельхіор глянув на Ірмлінду та її червоні щоки:
- Я не маю нічого проти Ірмлінди, приятелю, але я не був готовий до одруженого управителя.
Тетьє кинув на нього лукавий погляд.
- Я розумію вас, пане; нехай той, хто є неприємно здивованим, нехай отримає радість хоч з іншого боку. Але я клянусь вам, господарю, що ми з Ірмліндою полегшимо ваше життя. Незабаром ви помітите, що Ірмлінда чудово готує, а які пончики вона робить...
Мельхіор вийшов з кухні й пішов до майстерні. Тетьє пішов за ним. Він був веселий і в гарному настрої, бачачи, що Мельхіор не сердиться.
- А ваші Прислів’я, — палко сказав він, — вже наполовину продані. До того ж у ваші двері стукало двоє іноземців і мало не завили від розчарування, коли вас не знайшли. Але один придбав дві, а інший, більш старший і вишуканіший, навіть три картини.
Мельхіор побіг до нової кімнати. Приміщення мало чіткі сліди подружнього життя Тетьє: з'явилася нова табуретка з сукнями та панчохами, пара жіночих туфель в одному кутку, нічний горщик у іншому, ліжко незастелене. Ірмлінда, без сумніву, була чесною жінкою, яка вміла робити пончики, але вона не була ангелом чистоти. Мельхіор одразу побачив на стінах порожні місця, залишилося лише чотири картини. Він звернувся до Тетьє і грубо схопив його за каптан:
- Нещасний наречений, — вигукнув він, — щось зробив із картинами?
Тетьє спокійно вивільнився з хватки Мельхіора:
— Думаєте, я їх надурив, щоб за виручене відсвяткувати весілля? - Він просунув руку пазуху, і Мельхіор побачив у нього на шиї на шнурку мішечок. Тетьє зняв його і подав художнику. - Ніхто не може купити шедевр Мельхіора Хінтама за безцінь, — сказав він з гідністю. — У цьому мішечку тридцять дукатів, твердих срібних дукатів, я кожен зубами пробував.
Мельхіор, здивований, зважив гаманець у руці:
— Тридцять дукатів! Але це втричі більше, ніж варті ці картинки.