- Переворот має бути можливим, — вимовив він із зусиллям, хриплим голосом, — скажемо, завдяки втручанню Бога. Є люди, які вірять, що незабаром настане час Святого Духа – вони називають це Третьою Ерою Світу.
Філіп провів пальцями по міцному, гладко виголеному підборіддю:
- Ті, хто вірить у це, пане Хінтаме, — сказав він, усе ще в задумливому настрої, — є єретиками. - Мельхіор побачив здивування в зелених, відблискуючих карим, очах герцога здивування та якусь невиразну поблажливість чи лагідність, що переважали над початковим неспокійним оглядом. Нарешті Філіп знову заговорив: - Було б прикро, майстре, і це було б великою втратою, якби з будь-якої причини ви утрималися від малювання диявольських почвар. Ви й ті виродки — чи можна так сказати? – є одним і тим самим.
Мельхіор засміявся.
— Це можна було б висловити, ваша величносте, і хто знає... — він замовк.
У цю мить йому прийшла в голову нова думка, і було дивно, що пломеніюча славна присутність імператорського сина пробудила в ньому внутрішню яскравість. Ось ідея створити мальований образ світу востаннє, з диявольськими чудовиськами чи без них, великий, всеохоплюючий, свого роду Страшний суд...
Мабуть, він усміхнувся, бо Філіп хтиво сказав:
- Хто знає? Як ви думаєте, майстре, чи можете ви знову повернутися до свого старого доброго і, смію сказати, затьмарюючого все і вся, мистецтва?
Мельхіор схилив голову:
- В картині можливо все.
- Чи можете ви виконати роботу, про яку я казав, як Страшний Суд?
На мить згідність їхніх думок видалася майже смішною.
— Можливо, — відповів Мельхіор, натхненний несподіваною сміливістю, — я міг би намалювати інший Суд для Вашої Високості... Перший Суд.
Князь ніби здивувався.
- Як це - перший?
— Адама й Єву вигнали з раю, — сказав Мельхіор.
Знову запала тиша. І вони знову перезирнулися. Герцог грався рукавичками, примружене чоло і серйозна задумливість юнацького обличчя робили його ще молодшим. Він опустив очі і обережно запитав:
— Чи повинен я зробити з ваших слів висновок, що у вас в коханні були погані переживання?
Мельхіор сидів нерухомо:
- У мене був великі, надзвичайні і цінні переживання, мій герцог, і на додаток привілей таланту. Насправді, більше нічого бажати і не потрібно.
— І все ж кожен з нас бажає чогось... завжди, — швидко сказав Філіп. Якийсь дивний спокій не полишав Мельхіора. Філіп ляснув рукавичками по коліну. - Майстре Хінтаме, ви найскромніша людина у вашій гільдії, яку я коли-небудь зустрічав... і тому ви, мабуть, найбільш вільна людина.
Мельхіор дивився на це габсбурзьке обличчя поверх білосніжного оздоблення з брюссельського мережива й горностая, поверх золотого ланцюжка з орденом Золотого Руна, і йому спало на думку, що цей ерцгерцог мав дивовижну проникливість розуму, яка могла працювати в два напрямки: вона мже нищити людей і їх же підносити. Якусь мить він заздрив молодому правителю. Тоді він зрозумів, що його останнє зауваження змусило Філіпа ревнувати. Найвільніша людина... Він, Мельхіор Хінтам, був вільний, він був здивований, виявивши це - найбільш вільним від усіх, кого знав.
Задзвеніли дзвони. Філіп глянув на Мельхіора, як школяр, якого викликають до школи на урок катехизису:
- Дзвони! Рахувальники часу! Обов'язки! Знатні особи, почесні громадяни, високопосадовці... - Він підвівся, поклав руку Мельхіорові на плече. - Забудьте про той Перший суд і подумайте насамперед про Страшний суд. Замовлення залишається в силі так довго, скільки самі побажаєте— тихенько задзвенів золотий дзвіночок. - І поки я не забув: хочу бачити вас сьогодні ввечері моїм гостем на великому бенкеті в Ратуші. Я хочу, пане Хінтаме, покарати гординю деяких людей, і для мене буде найбільшою радістю бачити вас там. Моє запрошення сприйміть як наказ.
Мельхіор провів герцога до дверей дому. На вулиці все ще був великий натовп, який міський сторож тримав у покірності. Не встиг Філіп з'явитися на порозі, як пролунали крики, і почалася тиснява. Двоє молодих лицарів, які пішли раніше, з’явилися поза натовпом, тепер уже на конях; їх супроводжував конюх, який проводив осідланого коня до порогу хати. Філіп кивнув людям, що аплодували йому, і ті негайно оточили його, хоча стражі відчайдушно відтісняли людей, розчищаючи шлях правителю. Герцог підійшов до свого коня й сів у сідло, поки вартові розганяли глядачів. Троє лицарів і конюх поїхали. Натовп побіг за ними. Мельхіор пішов додому і замкнув двері.
Тетьє стояв у сінях, мабуть, вийшовши з кухні.
— Я все чув, господарю! — сказав він, безсоромно вискалюючи зуби. - Мені вистачило сміливості притулити вухо до дверей... Усі Прислів’я продані, а до того замовлення на картину.