Одного такого сіро-золотого вечора він ще був біля вікна, борсаючись своєю незграбною рукою з засувом, коли почув глухий шепіт, що здіймався на низу під будинком, і спіткнувся біля порогу. Молоток вдарив у його двері. Художник висунувся у вікно: на вузькій вулиці стояли люди з носилками, на яких під чорним покривалом лежала невпізнана постать. Носилки і носії були оточені натовпом дітей і дорослих. Мельхіор почув, як Ірмлінда відчинила двері, а потім закричала. Він зачинив вікно, пішов до ліжка, сів з краю, чекав. Унизу Ірмлінда закричала ще раз, луна крику пролунала крізь стелю. Мельхіор відчув, як страх підкрадається по спині й кінцівках до кінчиків волосся; у слабкому подуві вечірнього вітру затріщало не зачинене вікно.
Коли люди, що принесли носилки, покинули дім, Мельхіор човгав на неслухняних ногах назад до вікна. Від’їжджаючі стояли в темному провулку між темними фігурами дітей і дорослих, які жадібно їх розпитували. І Мельхіор теж тремтячим голосом запитав, що ж вони принесли. Вони повернули до нього обличчя, яскраві плями в сутінках.
— Що ми щось принесли? - відповів один. - Не щось, а когось. Тетьє Роена.
Наступне питання насилу зірвалося з уст Мельхіора:
— З Тетьє щось трапилося?
Люди внизу сумно й гірко сміялися:
- Щось остаточне, що може статися з людиною. Тривалість життя Тетьє виміряна, господарю.
- Чекайте-чекайте! — вигукнув Мельхіор. Він хотів відійти від вікна, спуститися вниз, поговорити з людьми, які принесли мертвого волоцюжку. Але він похитнувся і впав; потім знову підповз до вікна й повис на вузькому підвіконні.
- Розкажіть мені все!
Люди говорили повільно, обережно. Тетьє пив кілька годин пополудні, поки не натрапив на групу учнів нової латинської школи. Ті взяли його з собою пивну "Під поповим ложем" і почали вливати йому в горло лійкою гіпокрас. Тетьє роззухвалися, як і ті, а потім учні розсердили його своїми глузуваннями над його хазяїном – "що вони насправді про вас сказали, ніхто не знає, але вони розлютили Тетьє", – сказали люди внизу, а Мельхіор зрозумів, що від нього приховують всю правду. Тетьє вдарив одного зі студентів по обличчю, той теж отримав по обличчю і ще раз, зав'язалася бійка, деякі люди в пивній, давно розлючені грубістю і хамством новачків, стали на бік Тетьє, раптом блиснув ніж , Тетьє отримав удар і витік кров'ю, перш ніж до місця бійки дістався хірург.
Довго ще після того, як всі розійшлися, Мельхіор лежав на колінах під відчиненим вікном. Біль і тремтіння по всьому тілу, відчуття покинутості тяжко тиснули на нього. Він проповз від вікна до дверей, добрався до сходів, пошкутильгав і зайшов до кімнати за кухнею. Тут лякали тіні: Тетьє лежав тепер на ліжку, все ще під чорним саваном, у узголів’ї та в ногах ліжка горіли дві свічки. Саван була настільки розкритий, що відкриваі обличчя мерця, жовте, мов здерта бараняча шкура, жорстко стирчало вкрите щетиною підборіддя. Ірмлінда лежала біля підніжжя ліжка, маленька й зморщена, наче рука велетня розчавила й вдарила її, її голова лежала на ногах мерця. Туман затьмарив Мельхіорові очі; він наосліп намацав жіночу голову, що лежала низько, незграбно погладив її, соромлячись своєї задерев’янілої, викривленої руки. Ірмлінда взяла його руку й притиснула її до свого мокрого обличчя, вона довго й нестримно ридала. Мельхіор продовжував гладити її по голові, в якийсь момент сказав: дочка.
Цілу ніч вони чували біля покійного. Ірмлінда замовкла, можливо, виснажена, вона задрімала. Мельхіор потер своє хворе коліно й подумав про Тетьє, який віддав за нього життя, захищаючи його честь. Гинули друзі й вороги, але ця смерть була іншою — гіркою, як отрута, бо непотрібною. Непотрібною?... А може, смерть Тетьє вже не була просто випадковістю? Вранці, з першими сонячними променями, вони почали обмивати труп і класти їх на мари. Мельхіор повільно, з болями обмивав померлого друга, Ірмлінда пішла до парафіяльного священика та теслі, щоб замовити труну. Після ранкової меси прийшли дві терціарки, сусіди заглянули в кімнату і промовили коротку молитву Ave Maria. З’явився і священик, тож Мельхіор поповз нагору – молитви за померлих залишивши покликаним. Протягом дня мав прийти староста Юстус Сюетмонд. З насупленим чолом, далеко не спокійний, він увійшов до майстерні художника. Староста заявив, що Рада Двадцяти Чотирьох і бургомістр мають намір запровадити суворіші покарання за шалені пустощі студентів, на них надто довго дивилися крізь пальці. Всім відомо, наскільки Мельхіор був прив'язаний до свого слуги; тим більше прикро, що вбивці вдалося втекти вночі, мабуть, через міський мур, бо ворота були замкнені.