Мельхіор потер коліно:
– Як так буває, манеер, що багатий убивця простої людини завжди залишається безкарним?
Сюетмонд різко кашлянув; його обличчя ще більше пожовтіло:
- Я накажу його шукати де інде, буду вимагати, щоб його видали, — відповів він.
Мельхіор продовжував терти коліно:
- Якщо цього вимагає ваше почуття правоти... ні Ірмлінда, ні я Тетьє вже не повернемо.
Староста озброївся помірною суворістю:
- Закон не може погодитися зі вбивством, незалежно від того, було воно навмисне чи ні, закон має йти своїм чином.
Мельхіор не відізвався, тож після кількох ввічливих слів на прощання староста покинув дім художника ще більш насуплений, ніж тоді, коли прибув.
Тіло Тетьє поклали в труну і виставили в парафіяльній церкві. Мельхіор туди не пішов, він лише дав Ірмлінді гроші на похорон. Гіслійн Анкертс і скульптор Леонард підтримували Мельхіора в день похорону. На цвинтарі зібрався натовп плакальниць — злидні з бідняцьких кварталів приходили юрмами. Мельхіор наполіг на тому, щоб поминки були проведені в пивній "Під поповим ложем" — у тій самій корчмі, де вбили Тетьє. Коли учасники поминок йшли туди, він сказав своїм друзям: "Це останні похорони, на яких я був — до власних". Вони хотіли забрати його додому; він відмовився, взяв Ірмлінду під руку й, хитаючись, попрямував до Валу Молотів, спираючись на вдягнену у траур вдову.
Того ж тижня Мельхіор із зусиллям витягнув окремі дошки незакінченого триптиха святого Франціска. Взяв до рук доску с птахами, змахнув з неї пил и з великим трудом підняв на мольберт. І поруч із блискучими витонченими птахами він намалював у піщаному куточку маленького, сірого, вірного й веселого горобця, він намалював його з краплею крові на грудях. Він довго працював над ним то правою, то лівою рукою. Того дня він вперше відчув біль і в лівій руці, вона його вже не слухалася. Він подивився на неї — вона все ще була струнка й схожа на ту, що була в нього завжди, а права була розпухла й скривлена. Скільки ще місяців, скільки ще років, доки ліва не буде виглядати так само?
Він поновив роботу над великою картиною Болота; тепер він нарешті знав, що хоче намалювати на крилах. Одне з них мало представляти новий Селянський Лабіринт, інше — нову Чорну Месу, оскільки старі картини були знищені великою пожежею. Але тепер він зобразить селян по-іншому: не як таких, на яких напали, які безпорадно здаються, а непокірними, що чинять опір, хоч насильство їх і розчавить. Жеребець володаря на вершині лабіринту, наляканий селянським опором, підніметься на дибки, імператор повисне в стременах. Мельхіор все обдумав подумки, і малював слухняною, тонкою, непошкодженою рукою. Він, Мельхіор Хінтам, як вершитель земного правосуддя, той, хто мститься за вбивства і муки приниженого народу, за всіх Тетьє і всіх Ірмлінд... мститься на картині. Він, хто знає, що переворот потрібен, хто чекає його перших ознак. Потрясіння не впаде з неба з білими сонмами ангелів, навіть якщо про це оголосять папи, кардинали і навіть єретики.
На міських валах біля свого дому художник востаннє зустрів Кальскена. Парох повільно накульгував, спираючись на тростину, а за ним йшли двоє послушників, щоб допомогти йому, якщо він послизнеться або впаде; вечір був надзвичайно гарний. Мельхіор човгав туди-сюди перед будинком; побачивши наближення священика, він зупинився. Вони дивилися один на одного, як і раніше пара ворогуючих, а тепер дряхлих собак. Кальскен зробив жест благословення.
- Дай мені побачити твою руку, — сказав він, — я чув, що у тебе подагра.
Мельхіор неохоче простяг свою криву руку:
- Бачу, Ваша Превелебність, — відповів він, — що аптекарі продають не тільки ліки.
Калськен підняв тонкий гострий вказівний палець.
— Ви помиляєтеся, майстре Хінтаме. Гадаю, ви розумієте, коли така відома людина, як ви, хворіє на хворобу, яка заважає їй займатися своєю професією, звістка про це проноситься нашим містом, як кур'єр. - Мельхіор мовчав, Кальскен розглядав його руку. - Ваші страждання хвилюють мене так само, як і вас, майсяре; власне, разом з капітулом я вирішив доручити вам виконання вівтарного триптиха для церкви святого Андрія. На жаль, ми розуміємо, що подагра завадила б вам виконати...
Мельхіор притис хвору руку до грудей і низько вклонився:
- Я можу повністю відтворити хід думок парафіяльного священика та капітулу, Ваша Превелебність... Найкращі вівтарні образи виготовляють у Генті та Брюгге.