Місто стягувало багацько добра в свої мури, слухано і говорилося про добробут в княжих краях, і за тим і жилося. Але ж багато чого вивозилося з міста на тяжких возах та на поромах, селяни теж багато чого закуповували на ярмарках, які відбувалися кожного тижня. За валами, при Клорскенкей, при Паддекенспрад, при Сходах Годувальниць помости лежали один біля другого, і кожен з них вів до підвалів та складів; деякі з них пахли сиром та ковбасами, там і сям в напівтемряві лежали мішки з мукою ніби товсті жінки-привиди, на горищах запахи взаємно в'їдалися один в один: хутра і смалець, шкіра і смола, стрілецький порох, кора для дублення, фарбувальні матеріали. Не було будинку, в якім би не торгували, навіть в тихих, непомітних приміщеннях за оправленими в свинець гомілками шиб і дубовими дверима сиділи люди – Мельхіор відав про те – і проводили в книгах рахунки, що відносилися до веселів та авансів. Т були багатії, які мли гроші в касах та кишенях – марки з Кельну, італійські флорени та цехіни, фунти і талери, монети з Туру та Англії. Також Мельхіор знав банкірів і власників обмінних канторів, йому всі вони видавалися зліпленими з однієї глини, всі вони мали срібні оковки на тростях з чорного дерева і облямовані хутром плащі, ступали вони на повстяних підошвах, щоб ніхто не чув, як вони надходять чи уходять, а коли хтось з них посміхався, у нього був такий вираз обличчя, наче хтось його ущипнув.
Але в тісних, наповнених вивісками вуличках мешкали зовсім інші люди – всі швидкі до сміху, всі скорі до того, щоб віддавати, ремісники різного покрою. Тут кипі постійний рух тут їздили в різні сторони, тут забивали та знімали шкіру з худоби, тут клепали молотами, тут кули і тесали. Пиво варили за Босими Братами в Мамрі, де поряд з залізною огорожею колодязя росли три молоді дуби, краяли сукно, дубили шкіри і повстили тканини в Фезерікові і в Завулкові Диявольського Котища, гофрували коміри-кризи до чепчиків; коклюшне мереживо робили в Мейдек енсгоор, на вулиці Золленболле споряджали срібні та золоті предмети. Зброярі сиділи під Валом Молотів, напроти монашок, яких рано вранці будили гуком ковадл, а міський муляр зі своїми помічниками, обробкою каменю, дерев'яними складами та діжами для мішання вапна займав майже весь Вал Беке протягом всіх тих років, коли на замовлення батьків міста стара церква святого Андрія повинен був, у відповідності до вимог часу, розбудований та відновлений.
В місті було майже двадцять гільдій, і кожна з них мала день свого святого покровителя, коли через місто несли хоругви, спільно бенкетували і жартували, спільно ж виступали проти міської сторожі. Хлопці вже знали майстрів і знали, як заграти на їхніх амбіціях чи розпалити заздрість, також вміло використовували їхні настрої, щоб здобути жменю гвіздків, стару підкову чи ремінь на тятиву до луку. Підчас щотижневих ярмарків вони стояли навколо, коли важили нирки та інший потрух, а господині торгувалися з селянами за півгеллера настільки завзято, що аж слина текла. З раннім приходом весни, ніби святковий порив вітру, рік у рік повертав час посту з Жирним Вівторком. Дитяче серце Мельхіора піднесено билося у всьому тому гаморі та вуличних блазенствах; йшов в танці за громадою гуляк, які двічі по двадцять чотири години, які попереджалися тріснутою трубою, вешталися містом – їх, перевдягнених, не можна було пізнати, хоча деякі хлопці твердили, що під блазенським шапками і потворними масками могли розпізнати кількох монахів з ордену босих братів (які давно вже не ходили босими) і францисканців – Мельхіор уважав це за відсутність поваги, що затривожу вала. Сам він в такі дні майже і не бував вдома, незважаючи на те, що мати подавала до столу гарячу випічку, ковбасу і запечене сало. Сміючись аж до утрати духу, він ганявся з хлопцями, які, надувши свинячі міхурі, аж ті ставали твердими, шмагали жінок та дівчат, якщо тільки їм вдавалося схопити якусь з них. А коли потім надходила Попільна Середа, безрадісна рання меса і затяжкий спокій, а на обід вже тільки нещасні боби і тріска, все видавалося йому таким смутним, холодним і мокрим, як мряка в літній день.
Хлоп'яча радість Мльхіора, однак, посилювалася до правдивого захвату тільки підчас ярмаркових семи днів з кінцем літа, коли збіжжя вже звезене з полі, сплачено данини та оренди, коли жінки вели себе вільно, а чоловіки вели себе зухвало, як коти навесні. Тоді Мельхіорові не хватало очей і вух. На вулицях справжній мурашник міського та сільського люду; тут пили і бенкетували, з піснями тягнули від "Свині в Колисці" до "Скрижалів Заповідей", п'яних у дрова людей виносили з шинків "Під Княжою Кліткою" і з "Неопалимої Купини". Високо над площею показували трюки канатохідці, їхні карколомні стрибки та розмахування руками викликали писки та крики жінок; ведмеді плигали та падали, ведмежатники викликували з юрби смільчаків, пропонуючи нагороду тому, хто з зміриться з хижаком; мавпи строїли гримаси, а потім кулилися з меланхолією в очах. Переважно вже через пару годин між розгарячкованими учасниками свята доходило до пиятики, не раз траплялись і удари ножем. Фокусники і знахарі хвасталися своїм вмінням, гроші зникали в рукавах і шатах, тут же лікували хвороби, на брук випльовували вирвані зуби, наче кісточки від слив. Під довгим муром церкви бродячі гольярди розбивали риштування і грали на сцені містерії, при чому дівоча Матір Божа плакала найсправжнісінькими сльозами, Іуда, перевертаючи очами, бовтався на стрічку, а диявола, що тряс дзвенів ланцюгами, спихали у бездонне пекло, що будило смертельний жах і переляк; Мельхіор дивився на ті сцени, забуваючи дихати, до крові закусюючи губу. Але ж через хвилинку жах і холодний піт зникали, бо після кожної страшної кари траплялась утішна комедія: в ній шмагали монахів, аж, гриміло; дурням на голову натягували панчоху і нічний горщик; донощиків карали синцями і гулями; жінки ж брали страшну помсту за поступки своїх домашніх тиранів. Це був період шалених снів. Протягом семи ночей Мельхіор бачив чортів, що літали на вафельницях; під спідницями дівчат щось там клубилося, але ж то були не коханці, але свині; йому показувалася і Матір Божа, смертельно бліда, з довгими звисаючими косами, наче бідне селянське дитя, і серце Мельхіора стискалося при думці про те, що Її ще чекає.