Антверпен був найбільшим і найжвавішим містом, яке Мельхіор коли-небудь бачив. У перші дні йому було важко розізнатися; він біг лабіринтом вулиць з планом Кіліана в руці, його голова була нібито наповнена туманом подиву. Усе, що він пережив у дорозі, і те нове, що з ним тут сталося, обрушилося на нього з усім своїм блиском і пишнотою і здавалося надто яскравим, надто бурхливим сном. Тільки на день св. Бавона повинен був відбутися ярмарок у місті, але вже зараз було так багато руху і людей щодня, від старої біржі до всіх ремісничих вулиць, що Мельхіор був приголомшений. Він ходив між яскравими вивісками, у метушні роботи, у вирі голосів, що вихваляли, пропонували та торгувалися. У перші дні свого перебування він спрямовував свої кроки, найчастіше, до річки, де на набережній розкинулося дев'ять портів; він блукав від однієї пристані до іншої, і широко розплющеними очима сухопутної людини дивився на всі кораблі і такелажі, що плавали по морях: караки та каравели з півдня, окремі галеоти, багато когг з високими боками, багато важких довгих барж з Північного моря - він усе це побачив уперше й одразу ж увічнив у своєму етюднику їхні риб’ячі чи равликові округлі форми, справжні морські звірі. Вперше він почув англійську та португальську мови, вдихнув звабливий аромат східного коріння, познайомився з запахом солоду, оселедця та шкір, сморід яких змушував його тікати. Кіліан накреслив хрест на одній із доріг, і коли Мельхіор підійшов подивитися, що там відбувається, він побачив окутану такелажем конструкцію заввишки з вежу; цілий цех робітників обслуговував величезний підйомний кран, який за короткий час витягував величезні тюки товарів і бочки з корпусів кораблів.
У центрі міста Мельхіор знайшов озеро, довкола якого можна було прогулюватися, а поруч із ним кам’яні будинки зі сходами, башточками та кованими прапорцями на дахах, будинки, які належали могутнім панам. Мельхіор дивився на ці оселі з пошаною, стежачи очима за чоловіками, жінками та дітьми, коли ті йшли на базар чи до церкви; навіть у будні це була святкова хода, стільки багатства було видно у дорослих і дітей. Розкішні будинки мали назви на дверях: "Лебідь", "Слон", "Русалка", "Капелюх з роз" або якісь інші, шибки були з випаленого кольорового скла; побачивши це, Мельхіор готовий був забути рідних Сюетмондах і Церклаесах, бо чуже багатство справляло більше враження. Місто було ненажерливим. На вулиці Рожнів, за церквою Діви Марії, до пізнього вечора диміли димарі, шипіли й шкварчали у вузькому вуличному яру, за грубими столами сидів з ранку до вечора ненажерливий народ, і тут Мельхіор, наситившись одним лише поглядом, побачив як жир стікає по бородах і пальцях, як ножі ріжуть теплі печінки, а сосиски нескінченними ланцюгами виповзають із гарячих горщиків. У цієї їжі було щось від набожного перебільшення, якась тиха одержимість, яка здивувала Мельхіора, хоч він і в Брабанті не звик до посту: як живе м’ясо може пожирати стільки мертвої плоті – аж дух перехоплювало; і як після цієї великої обжерливості в свою чергу приходило пиття - той, хто, наївшись від пуза, піднімався від рожна, хитаючись, той відразу ж бажав залити жир та сіль; ледве минав час їжі, наповнювалися шинки, спрага іноді була сильнішою за голод. У своєму рідному місті Мельхіор звик до шинків на кожній вулиці, але в Антверпені були цілі вулиці, де лише тут і там, між пивними, був один будинок, який не був шинком. Він звик, що священики не поглядають на глечик боязко, але в Антверпені були пивні, де сиділи лише чоловіки в духовних шатах, які веселилися і пили так само, як і миряни. Мельхіор уже помітив, що все місто кишить монахами й черницями, босими й взутими, коричневими, синіми й чорними, з каптурами й очіпками; напевно, цих духовних орденів було тут на десяток більше, ніж у його місті. Одних він пізнав за рясами, інших зовсім не знав, але про них і не питав, не знав, для чого вони і для кого. І до всіх цих монахів і черниць приєдналися священики і священики з парафіяльних церков, тому що тут було більше церков, ніж у брабантському місті Мельхіора. Антверпен у всіх відношеннях, навіть у побожності, не знав міри, і вона просто втомлювало.