- Ви можете продавати їх на свій розсуд.
Але Хаппаерт похитав головою:
- Напишіть на них ціну, добрий друже. Тут ще багато чого може статися, тут ще дещо можна заробити.
Мельхіор кинув погляд на людей, що товпилися перед його роботами, важко дихаючи, усміхаючись, широко розплющивши очі, і збентеження його посилювалося, він боявся, що Орли чи Хаппаерт можуть показати його публіці: "Ось той художник!" Тож він швидко сказав: "В мене шлунок скрутило від голоду, я мушу щось з’їсти", хоча в його горлі стояв важкий клубок. Вдруге він утік із галереї з відчуттям, що його неодмінно приймуть за дурня, у якого не всі клепки в порядку.
Увечері, коли він сидів у корчмі, їв хліб з оселедцем і пив рідке пиво - після обжерливості минулого дня він відчував, що кілька тижнів зможе і повинен жити якомога скромніше, - з'явився Герлах Орлі, сів поруч з ним з посмішкою і замовив собі пива, а потім, оскільки Мельхіор очікувально мовчав, почав говорити сам. Він сказав, що Мельхіорові й справді нема було потреби тікати й ховатися, він - майстер, він, безперечно, є таким, хоч і в інший спосіб. Але що в цьому поганого?
- Ви мов та гуска, що знесла лебедине яйце і злякалася власного плоду.
Мельхіор признав, що він по суті своїй наляканий, він не міг передбачити, що його картини зроблять таке враження, бо слава на чужині, це зовсім інше, ніж слава у рідному місті. Орлі слухав уважно, коли мельхіор оповідав, що задум поїхати з картинами до Антверпену вийшов не від нього, а від Кіліаана Бора, будівничого, який зараз перебудовує колегію св.. Андрія в їхньому рідному місті. Не утаїв він і те, що він сам, Мельхіор, з природи своєї любить самотність і життя на узбіччі.
Орлі на все це відповів, що Бор мав рацію, посилаючи Мельхіора у світ, наші примхи треба час від часу проганяти, а крім того, люди, які люблять гарні картини і хочуть за них платити, мабуть, мали користь від того, що Мельхіор покинув усамітнення. Нехай Мельхіор побачить, що він йому приніс. І Орлі поклав на стіл мішечок, у якому дзвеніли золоті монети, і засміявся, коли Мельхіор боязко глянув на гаманець.
- Візьміть, майстре Мельхіоре, і добре сховайте. Там двадцять гарних дукатів. Ваші перші три картини продали, а вдень перед ними мало не дійшло до бійки. Ви заслужили ці гроші.
Мельхіор зрозумів, що не може знову бути дурнем, тому взяв гаманець і пробурмотів подякування.
- Ми встановили ціну навмання, - продовжив Орлі, - наступного разу вам доведеться зробити це самостійно. Вам нема за що нам дякувати, гільдія вже втримала свою належну частку; як бачите, ми живемо в місті з жвавим комерційним рухом. І тихіше додав: - Хоч ви й гуска, але в своїй самоті, там, у Брабанті, ви осягнули речі, яких більшість смертних упускає, хоча вони здаються такими важливими.
Не встиг Мельхіор спитати, що мав на увазі Орлі, як художник осушив свій кухоль і додав, що вони поговорять про це іншим разом; можливо, Мельхіор колись відвідає його в майстерні й побачить його картини.
У наступні дні Мельхіор відмовився від того, щоб заносити подальші картини до галереї. Йому треба було звикнути до думки, що його перші роботи викликали стільки ажіотажу і таке бажання купувати. Одного дня він відшукав Орлі, коли на виставці його замінював інший брат з гільдії. Майстерня Орлі була заповненим, в ньому висіло, мабуть, десять чи дванадцять картин, і Мельхіор одразу побачив, що антверпенець був художником, який повільно й сумлінно веде пензлем. Вони недовго постояли перед кожною картиною; були Чотири Євангелісти і Архангел Михаїл у синіх латах, який поклав ногу в панцерному черевикові на чорному дияволі, з якого йшов дим; і був святий Іоанн Хреститель у жовтій піщаній пустелі, повній скель, похмуро всіяних сірими факелами тернистих будяків; усе намальоване чіткою, вмілою рукою. Хоча Мельхіор занадто часто вивчав зразки майстрів, чиї роботи він бачив у церквах і монастирях, він все ж хвалив працьовитість і талант Орлі. Наприкінці той показав йому картину Поклоніння волхвів, перед якою Мельхіор простояв довгоо, і, як не дивно, він знову повернувся до цієї картини, коли йому здавалося, що він уже її розглянув і ретельно вивчив. Він помітив, що Орлі напружено спостерігає за ним; він навіть затамував подих, коли побачив, як Мельхіор підтягнув табурет і сів перед картиною.
- Тут є щось дивне, брате Орлі, - сказав Мельхіор, - і ти повинен мені це пояснити. Я бачу Матір Божу і святого Йосифа, також Дитя і тварин, як здавна прийнято; я бачу Ґаспара, Валтасара та Мельхіора, мого високопоставленого покровителя, з їхніми жертовними дарами - це дорогі і таємничі посудини, це легко побачити, хоча я думаю, що ми знаємо, що вони містять...