- Золото, ладан і миро, як розповідає нам Євангеліє, - сказав Орел, усміхаючись, його напруга спала, він тепер стояв біля Мельхіора і читав його слова по губах. - Золото, ладан і миро, як написано навіть у священних книгах невірних...
Мельхіор кивнув: він чув про це.
- Все, - сказав він, - здається, відповідає священним поданням і традиціям, пане Орлі. Але скажи мені, чому в центрі твоєї картини з темряви стайні на світло виходить цей чоловік у багатих шатах? Він менший за волхвів зі Сходу, але чудово намальований, у короні й з мечем, ніби й він був королем... - Орлі стояв між картиною й Мельхіором, посмішка на його губах знову застигла. - Можливо, - нерішуче сказав Мельхіор, - там був четвертий цар зі Сходу?
Орлі зблід ще більше, але тільки ця блідість видавала його хвилювання. Він повільно відповів:
- Він є, і ти знаєш його ім’я.
- Що це означає? - вигукнув Мельхіор. - Звідки мені його знати?
- Ти його знаєш, - повторив Орлі. - Це Адам - цар, священик, цілитель. Ти бачиш, що в нього на голові потрійна корона, в руці - меч, на плащі - сонце, місяць і зорі... - Мельхіор перевів погляд з художника на картину, на четвертого короля, який вийшов з темряви стайні, де в сутінках залишилися пастухи, бо це був їхній обов'язок.
- Те, що ти кажеш про Адама, - заявив він, - більше схоже на натяк на Христа.
Орлі якусь мить мовчав, потім злегка посміхнувся.
- Ти вгадав. Адам і є Христос. Христос повертає нас до Адама[16] - до Едемського саду до первородного гріха.
Слова Орлі вривалися в Мельхіорові вуха, як барабанний бій, звук лунав у його голові, а коли він зник, Мельхіору стало гаряче з ніг до голови. Орлі постійно дивилися на нього.
- Ти ніколи не чув про три епохи створення? - спитав антверпенець все ще своїм спокійним розміреним голосом. - Перед старими-старими часами, в епоху народження Спасителя, минула епоха Отця, Патріархів і Пророків; ми живемо в епоху Сина, але вже повно злодіїв та злочинців, які кишать так, що наближається переворот. Переворот наближається, і ви це пізнали.
Мельхіор відчув, як широко розплющуються його очі.
- Знову загадка? - трохи збентежено запитав він, бо цей антверпенець, який був посереднім художником, здавалося, мав стільки внутрішніх знань про те, як керувати світом.
Герлах Орлі торкнувся його руки.
- Ви малюєте так, ніби вам було відкрито неминучість кінця, але ви ще не знаєте цього. Ви схожі на собаку, яка чує краще за людину, але не може говорити. Але у вас є перевага перед собакою, бо ви можете це намалювати.
Мельхіор сидів непорушно, тільки губи його сіпалися.
- Ближче до кінця? - запитав він.
Орлі кивнув:
- Ера Сина, я сказав, близька до падіння.
- Третя ера? - прошепотів Мельхіор.
Орлі взяв його за руку, підняв з низького табурета й повів у коридор, що відділяв вітальню від майстерні. Там були вузькі, пофарбовані в сірий колір двері. Хазяїн дістав із кишені на поясі ключ і відкрив їх. Мельхіор побачив невелику побілену кімнату, куди крізь слухове вікно падало денне світло просто на картину - триптих із закритими стулками. На зовнішньому боці стулок було те саме Поклоніння, яке Мельхіор бачив у майстерні; образ проходив через лінію, що розділяє два крила, і на цьому перпендикулярі стояв, тут удвічі вищий, більший за трьох царів, які віддавали шану Малятку, Адам у короні та з мечем, четвертий цар. Орлі почекав, поки Мельхіор поглине в себе образ, а потім повільно розкрив бічні стулки триптиха. І Мельхіор побачив сонячний краєвид - зелено-блакитний - він побачив тварин, дерева й квіти на трав’янистих схилах, посередині між чотирма блискучими рукавами річки. У центрі картини, де за закритими крилами був Адам, тут, із розкритими крилами, був Христос, він стояв прямо, як молодий доблесний лицар; його плащ із сонцем, місяцем і зорями загортався, наче в панцир, обличчя його сяяло золотою щасливою усмішкою, яка здавалася Мельхіорові мало не язичницькою, та все ж ця усмішка, завдяки своїй мужності, збудила в ньому невідому тугу - на жодній картині він не бачив Христа таким молодим і безтурботним. І, мабуть, цей Христос лицарським жестом благословив дві оголені постаті, які Орлі зобразив на розкритих бічних крилах - ліворуч Адама під виноградною лозою, праворуч Єву під миртом. Одним-єдиним поглядом Мельхіор побачив - вони також уже не обтяжені докорами сумління й самопізнанням - ті зболені постаті, які він завжди бачив на картинах досі. Ці незмірно стрункі, незмірно світлі постаті розділяли радісне торжество Христа. Вони потягнулися один одного в тонкому, бездоганному бажанні; Мельхіор побачив непомітний трикутник їхніх пальців, що тяглися до руки Христа. Він миттєво зрозумів, що означає зображення, ще до того, як Орлі порушив довгу мовчанку:
16
До Адама – так вважали адаміти, сектантські групи з ІІ ст. н.е. Адаміти проголошували необхідність повернення до стану райської цноти перших людей. На своїх зборах вони з'являлись без одягу; відмовлялися від шлюбу. Назва береться від праотця Адама.