З тим скрипінням в горлі, яке завжди з'являлось, коли він був не згоден сам з собою, майстер говорив:
- Знаю, що ти маєш чисте сумління, твої батьки теж люди без скази, але, пророком Білеамом, на вустах якого Бог замінив прокляття в благословення, іноді можна було б присягти, що тебе оплутав злий дух. Ось тут і тут… - сухим, поламаним нігтем вказував він місця на картині, де за покірним Христом виглядала крива морда слуги, дивно подібна до мавпячого обличчя майстра цеху шевців, з синьо-червоним носом і всією належною рештою; або на ворону, що присіла в куті картини з усміхом злої чарівниці, і була вона на диво подібна до жінки війта Сюетмонда, яка тільки для того кашляла в церкві, щоб звернути увагу на свій новий оксамитовий ліф або ж на спідницю з сріблястого сукна. Майстер Трьох Королів, який небагато вже чув, і може зовсім не знав шевця чи жінку війта, бачив і розумів ой як багато. Дивлячись на роботу Мельхіора, бурчав під ніс, вважаючи може, оскільки сам був глухуватий, що учень теж його не дочує: - Щось тут готується… і стануть його боятися… диявольські почвари…
Мельхіор не знав, що має на увазі майстер при остатніх словах. Але ж після таких зауважень він видавався сам собі нещасним і винним; і сповідався тим сильніше, бо його гнобила думка, що він міг бути для інших джерелом побоювання; це, скоріше, він в глибині серця відчував страх перед містянами, перед їхньою силою, величністю і тим галасом, які вони чинили.
Герцогство розвивалося, як завжди, вдало. Герцог був амбіційною, завзятою особою, який широко простирав крила, настільки широко, що не раз бив ними по обличчю короля Франції. У Мельхіора ніколи не було чіткого виображення про те, що йде як потрібно, а що загрожує в суперечках між багачами: це не видавалося йому безпечним. До брабантського міста[1] прибували посли, пілігрими, ваганти, від них інколи можна було довідатися про невірогідні речі, бо то, що органи міської влади – завдяки постійному зв'язку з урядом країни, намісником і епіскопом – про державні справи знали, але ж, переважно, таїли це перед містянами; ти більше жадібно накидалися на новини, які приносили прибульці. Як всі ті справи пов'язувалися з собою, залишалося для Мельхіора неясним: раз панувала страшна усобиця між герцогом та французьким королем, потім Француз був у руках герцога, потім вони мирилися з собою і разом нападали на Шербург, про що ходили страшні гадки; а потім знову ставали напроти один одного, наче лис та пантера. Купці з-над Рейну і Мозеля принесли звістку, що герцог прагне заволодіти короною німецьких імператорів, тому здійснив урочистий в'їзд до Тревіру, настільки пишний та багатий, що у бідної німецької шляхти від здивування аж дух заперло; але ж то було лише початком нових складностей. Раптом розійшлася звістка, що німецькі князі поєдналися проти Бургундії – схоже, та пишнота привела до протилежності; відразу після того дійшло до боїв в Пікардії та в Люксембурзі. Правди і в той раз не почули, але Мельхіор бачив весь час прибуваючих в місто нових і нових вербувальників, одягнених в яскраві шати, ніби герольди всім цікавого турніру. Під акомпанемент барабанного дробу вони на всю горлянку викрикували на Ринку свої обітниці: хто завербується, того чекає величезна здобич, достатній маєток та веселе життя. Декілька вітрогонів піддалося на барабанний бій та свисти, але ж в місті загалом воєн не любили, тим більше, що податки росли з року на рік, а після відбуття вербувальників на місто налітала така орда збирачів податків, що Мельхіор чув колись, як батько гірко зітхнув: мабуть, сам диявол заманив його до Брабанту, жодна п’ядь землі не безпечні тут перед круками князів і вельмож, жодна скриня не є настільки міцною, щоб її не розбити мечем. Мельхіор мовчав і малював Але ж він чув, як крижані, паралізуючі тіні далеких воєнних виправ, насилля, вогню та злиднів скрадаються аж до майстерні його вчителя, і він заздрив глухому старцеві, який, здавалося, вже нічого не чув і не бачив безумств світу цього і тремтячими пальцями робив ескізи ще одного Ecce Homo. Недоліки цієї картини Мельхіор вже розпізнавав, але ж ,заразом, образ його зворушував, оскільки майстер залишився непохитно вірним собі та піднесеним ідеалам власної молодості… Мельхіор чув, що для нього, дитини епохи, немає втечі перед отруйним укусом часу.
Багато людей в місті охоче хвалило придворний блиск і нездоланність герцога, і пророкували йому світову імперію від Гарлема до Генуї (начебто вони знали, де це місто лежить!). Але в Мельхіорі таїлася твереза й уперта недовіра; і коли він почув, що військо герцога - його золоті й срібні лицарі, чудові хоругви, скакуни в красивому обладунку і пажі блакитної крові - було знищено швейцарськими селянами, які билися пішки, йому здалося, що в цьому є караючий перст Божий[2]. Але він не наважувався висловити ці думки вголос, бо жителі міста боліли цією поразкою і клялися помститися, а Справедливі, що справували владу в місті, стукаючи посохами, тягнули до ратуші, ніби від їхніх обрад залежав порятунок герцогства.
1
Брабант – історична країна в західній Європі між долинами річок Маас та Скальди. З 1106 по 1430 роки Брабант становив удільне герцогство. Наступне, шляхом династичних подружжів, вона разом з Нідерландами припала герцогам Бургундським, а в 1477 – Габсбургам. В той час Брабант переживав період господарського і культурного розцвіту. Брюссель зробився адміністративною столицею всіх Нідерландів, Антверпен був одним з найбільших портів Європи. Головні міста: Бреда, Хертогенбосх, Ейндховен. Північний Брабант тепер є провінцією Нідерландів.
2
Битва при Ґрансоні - одна з боїв Бургундських воєн. Сталося 2 березня 1476 біля міста Грансона (фр. Grandson) між швейцарськими військами та армією бургундського герцога Карла Сміливого. Закінчилася перемогою швейцарців.