Гаряча вогка хвиля ввірвалася в нього. Мельхіор послабив каптан і пояс, підскочив до вікон і відчинив їх. "Правильно, майстре, - гукнув хтось позаду, - нарешті свіже повітря!". Мельхіор залишився біля вікна, очима блукаючи по мурах і міському рову; навпроти дому братства піднявся місяць і майже світив прямо в приміщення; на багато миль далі країна лежала під снігом - далекі садиби, вітряки й дерева, делікатно вписані в білизну, ніби пером. Ніколи ще сніг не здавався йому таким непорочним - він випромінював прохолоду й непідвладну часу чистоту, що протверезило й болісно тішило Мельхіора. Він повільно пішов назад через кімнату під голосіння інструментів, в хмарі пилу, піднятої танцюристами з підлоги. Він опустився на стілець біля розкішно накритого столу - двоє чи троє чоловіків марно намагалися втягнути його в і без того безладну розмову, що переходила в белькотіння.
Більша частина гостей навіть і не помітила, що Мельхіор впустив свіже повітря, але вони відчували освіжаючий, благотворний вітерець на своїй спітнілій шкірі та пересохлому горлі і вдячно махали руками й їустками. Мельхіор тримав у руці твердий, хрусткий шматок хліба, він відламував маленькі шматочки, бездумно занурював їх у вино і бездумно запихав до рота, аж раптом, почувши жіночі крики, випустив хліб з рук. Ще раз застогнали гудки, вдруге все замовкло, голоси, що досі лунали, стихли, якби їх кудись втягнуло. Мельхіор відсунув стілець, його ніжки неприємно хруснули. Блансінтьє стояла на підвіконні в порожньому отворі. У вузькому заглибленні вікна з гострою аркою, завдяки місячному небу, з дивовижною ясністю вимальовувався її силует - силует, сповнений сили й невимовної туги. Зі спадаючих рукавів вона простягла до місяця тонкі довгі руки. Так вона стояла під поглядом усіх гостей, замерзлих танцюристів і музикантів, тільки що прислуговуючих, а тепер скам’янілих хлопців. Мельхіор не бачив обличчя Блансінтьє, але знав, як воно виглядає: сріблясто-біла маска бажання, злегка розтулені губи, неприродно відкриті до місяця очі... "Зачарована", - подумав він, сповнений жаху і тривоги, коли Блансінтьє раптом затремтіла, захиталася і посунулась вниз на вузькому виступі, високо над глибиною вулиці. Він почув - наче вона кликала в задушливому кошмарі - її розпачливий крик: - Тримай мене! Тримай мене!
Мельхіор кинувся до вікна. Позаду кинувся хто живий, хто міг бігти, до Блансінтьє, яка невпевнено шукала підтримки. Лунали крики жаху, короткі молитви, лайка. Мельхіор схопив падаючу Блансінтьє на руки й повільно опустив її на підлогу. Жінка була надзвичайно важка, і лише тепер він помітив, що вона знепритомніла. Блансінтьє лежала, витягнувшись, нерухомо, довгі складки її сукні розпливалися навколо неї: кам’яний портрет жінки на могильній плиті. З усіх боків Мельхіор відчував мовчазні запитання, неспокій безживної краси Блансінтьє, перші підозри, що виросли з тиші.
"Лунатичка!" - промовив хтось хрипко, так що Мельхіор не зрозумів, чоловік чи жінка сказав це слово. Прибіг хлопець із глечиком води, один із членів братства зачерпнув жменю снігу з вікна і, збентежений, передав його Мельхіорові. Той взяв сніг і розтер ним скроні та чоло дружини, а одна з жінок стала на коліна й обережно зняла її високий чорний капелюх. Світле волосся Блансінтьє густо спадало на її плечі і раптом лягла, наче збляклий німб навколо її голови. І Мельхіор знову почув розгублений і схвильований голос: "Пресвята Богородице!" Цього разу це був чоловічий голос. Мельхіор був тверезий, наляканий і турбуючись про свою дружину більше, ніж будь-коли; витер наполовину розталий сніг з штанів і змочив губи водою з переданого йому глечика. Блансінтьє розплющила очі, їхні зіниці соромливо й боязко звузилися; вона опустила повіки і, шукаючи допомоги, простягла руки до Мельхіора. Він узяв їх і допоміг їй піднятися. Вона все ще стояла в колі людей, які не розходилися: всі, здавалося, чекали якогось пояснення. Але Блансінтьє дівочим розгубленим жестом лише скручувала хвилю волосся, як людина, яка впала у воду, а потім стала на суху землю. Мельхіорові довелося стримати себе, бо з дюжини зібраних на бенкеті жадібно, з двозначними виразами обличчя витріщалися, пожираючи Блансінтьє очима.