Кальскен схилився над столом, схрестив тонкі маленькі руки:
- І що, майстре Хінтам? Мені шкода, що я змушений був вас покликати, я хотів би, щоб ви прийшли до мене з власної волі та з особливих причин...
Мельхіор схилив голову. Йому було неприємно, що священик не дав йому стільця, а поставив його, як злочинця, перед судом.
- Боюся, ваша велебність, - сказав він, - що, можливо, я надто мало думав про замовлення...
На обличчі каноніка дедалі виразніше відбивалися розчарування й тривога.
- Ось чого я і боявся, - сказав він через мить, - ви мовчали настільки уперто, а мені з досвіду відомо, що поза мовчанням завжди криється якесь почуття вини. - Він засміявся, але в його сміху не було безтурботності чи поблажливості. - Крім того, ви живете в умовах, які не сприяють бажанню працювати, принаймні так я чув.
Мельхіор швидко підвів очі. Обличчя Кальса знову зробилося таким, що по ньому нічого не можна було розібрати.
- Я не розумію, що має на увазі ваше велебність, - почав він із зусиллям.
Священик розплів схрещені руки і підняв їх:
- Але, але, пане Хінтам, - сказав він голосом, м'якість якого суперечила його виразу. - Я розумію ваше небажання говорити про свої проблеми. Однак не забувайте, що перед вами сидить не тільки ваш замовник. Мельхіоре, я перш за все священнослужитель, тому не соромтеся оголити мені свою душу, якщо вас щось турбує.
З кожним словом, що виривалося з уст Кальскена, Мельхіор напружувався й холоднішав.
- Вони вже занадто багато пліткують про мою дружину», - вороже сказав він.
Канон зберіг дратівливу лагідність:
- Я нічого не знаю про плітки, - відповів він, - але, на жаль, про сумні істини. Багато свідків бачили в останній день святкування покровителя вашої гільдії її охопило та ж сама одержимість, чи я можу назвати це спокусою...?
Мельхіор, сам того не помічаючи, м’яв шапку в руках. Він глянув на пароха, в його очах, навколо рота таїлася майже нещадна суворість.
- Чого ви від мене хочете, ваша велебність? - спитав він нарешті рівним голосом.
Парафіяльний священик сповз зі свого чудового крісла, його короткі ноги шльопали по підлозі; він струснув сутану й гарну пурпурову рясу, дуже подібну жіночій сукні і, кружляючи навколо столу, підійшов до Мельхіора.
- Я більше нічого не хочу від вас, пане Хінтам, - сказав він, - окрім того, щоб ви швидше виконали замовлення капітулу, а також моє особисте замовлення. Пам'ятаєш, ми домовлялися?
Його тонкий і глузливий голос набув пронизливого відтінку; від своєї малості він підвів очі й свердлив ними художника, на його грудях блиснуло дорогоцінне розп'яття.
- Я зроблю все, що в моїх силах, - сказав Мельхіор.
- Зробіть це! Зробіть! - з удаваною сердечністю вставив Кальскен. - Я чекаю на малюнки, майстре Хінтам! І я з тривогою, як пастор, думаю про вашу нещасну молоду дружину... Тут справді треба щось робити, у мене таке враження, що над її головою нависла небезпечна хмара... Чи вона сумлінно виконує свої обов'язки католички?
- Так, - відповів Мельхіор, - у цьому їй нема чого закинути. Щодо того випадку під час свята гільдії...
Кальскен знову швидко підняв руку:
- Так, так, я розумію, молоді жінки, танці і хвилювання, повний місяць, бездітність... Треба з нею поводитися обережно...
Мельхіор не знайшов відповіді; в ту мить він ясно зрозумів, що небезпека, про яку казав Калскен, загрожувала тільки і виключно з боку курії.
Пастор легенько торкнувся його руки.
- Повертайся до майстерні та працюйте, майстре Хінтаме, знову візьміть до рук знаряддя своєї праці... Моліться, і я наказую вам молитися, і перш за все, за Блансінтьє, доньку Кіліаана, щоб відігнати тіні, що нависають над її головою.
Піднятою правою рукою він зробив знак хреста на рівні обличчя Мельхіора, а художник стояв так, ніби священик урочисто й безжально обвів його кругом пальця.