Ікс підняв погляд і глянув на нього, а потім із зусиллям вимовив:
— Дякую. Подякуй їй від мене.
— Ага. Пока!
Двері грюкнули цього разу вже остаточно.
Ікс довго сидів і дивився на двері, а потім повернув свій стілець до письмового столу і підняв з підлоги портативну друкарську машинку. Він розчистив для неї місце на захаращеній поверхні столу, відштовхнувши стос невідкритих листів і пакунків, який одразу розсипався. Він подумав, що якщо напише лист одному з давніх друзів з Нью-Йорка, то це стане швидким, нехай і поверховим, полегшенням для нього. Але він не зміг вставити папір у машинку, його руки знову сильно тремтіли. Він опустив руки на хвилину, а потім спробував знову, та зрештою зім’яв папір у руці.
Ікс усвідомлював, що треба винести кошик для сміття з кімнати, але замість того, щоб зробити це, він поклав руки на машинку й опустив на них голову, заплющивши очі.
Після кількох хвилин, сповнених болючої пульсації, він розплющив очі і через напіввідкриті повіки побачив невелику, нерозпечатану посилку, загорнуту в зелений папір. Вірогідно, вона випала з купи, яку він відсунув, розчищаючи місце для друкарської машинки. Він бачив, що пакунок кілька разів переадресовувався. Лише на одному боці пакунка він розгледів три його старі адреси польової пошти.
Він розпечатав пакунок без будь-якого інтересу, навіть не поглянув на зворотну адресу. Щоб відкрити його, він пропалив мотузку сірником. Йому було цікавіше спостерігати, як перегорає стрічка, аніж відкривати пакунок, але, зрештою, він його відкрив.
Усередині коробки лежала написана чорнилом записка, а під нею — невеликий предмет, загорнутий у цигарковий папір. Він узяв записку і прочитав її.
17, ВУЛИЦЯ ***,
****, ДЕВОН
7 ЛИПНЯ, 1944
ЛЮБИЙ СЕРЖАНТЕ ІКС,
Сподіваюсь, Ви пробачите мені, що до початку листування з Вами я берусь лише через 38 днів, але я була надзвичайно зайнята, оскільки моя тітка зазнала стрептококової застуди і мало не загинула, а я, відповідно, була переповнена важливими обов’язками, що звалювались на мене один за одним. Утім я часто думаю про Вас і про той надзвичайно приємний пообідній час, який ми провели в компанії один одного 30 квітня 1944 року між 15:45 та 16:15 (нагадую на той випадок, якщо це вислизнуло з Вашої пам’яті).
Нас усіх приголомшливо схвилювала та вселила благоговійний трепет звістка про висадку союзників, яка подає нам надію на швидке припинення війни й того способу існування, який не назвати інакше як безглуздим. Шарль та я сильно хвилюємось за Вас; ми сподіваємось, що Ви не були серед тих, хто здійснив першу висадку на півострів Котантен. Чи були? Будь ласка, дайте відповідь якомога швидше. Передавайте мої найтепліші вітання Вашій дружині.
Щиро Ваша,
ЕСМА
P.S. Я дозволяю собі докласти до листа мій наручний годинник, нехай він залишається у Вашому розпорядженні протягом війни. Я не побачила під час нашого нетривалого спілкування, чи був у Вас свій, але цей надзвичайно водонепроникний і протиударний і має багато інших переваг, зокрема ту, що за ним можна визначити швидкість ходіння. Я цілком переконана, що Вам він принесе набагато більше користі у ці важкі часи, аніж коли-небудь приносив мені, і що ви приймете його як талісман на щастя.
Шарль, якого я вчу читати і писати і якого вважаю надзвичайно здібним початківцем, хоче додати кілька слів від себе. Будь ласка, пишіть як тільки матимете час і схильність.
ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ПРИВІТ ЛЮБЛЮ ЦІЛУЮ ШАРЛЬ.
Пройшло чимало часу, перш ніж Ікс спромігся відкласти записку, не кажучи вже про те, щоб вийняти годинник батька Есме́ з коробки. Коли ж він, зрештою, вийняв їх, то побачив, що скло тріснуло при пересиланні. Він стривожився, чи немає у годинника інших пошкоджень, але завести його, щоб перевірити його хід, у нього не вистачило сміливости. Він просто довго сидів з годинником у руках. Потім несподівано його полонила щаслива сонливість.
Перед тобою дуже сонна людина, Есме́, і в неї залишається шанс знову стати людиною зі збереженими всіма своїми зді… з-д-і-б-н-о-с-т-я-м-и.