Підняти кросівки з землі було неможливо. І раптом ліхтарик згас. Женя його не вимикав. Ліхтарик згас сам. Хоча Женя вчора поміняв батарейки. І вмить хлопців охопив страх. Вони обидва мимоволі скрикнули.
— Що таке? — почувся з-за кущів схвильований голос діда.
— Де ви? Ідіть сюди! — вигукнув тато. — У нас чогось ліхтарики не працюють.
— І… і у нас, — пробелькотів Женя.
— Слухайте, у мене якийсь шум у голові дивний, — сказав дід.
— І в мене, — признався тато.
— І в мене!
— І в мене! — наче луна прокотилася, повторили хлопці.
— Ходімо звідси! — скомандував дідусь. — Хутко!
Розділ XIII
Боря дає характеристики
Прізвище Борі Ультразвука було Кучкін. Цю інформацію капітан Горбатюк одержав, коли обідав у ресторані «Центральний». Але та інформація виявилася зайвою. Позаяк Бориного прізвища у Троянді ніхто не знав. А от прізвисько Ультразвук і те, що він офіціант із «Центрального», либонь, знали всі. І перший же дядечко, лисину якого прикривала носова хусточка, зав’язана з чотирьох кінців на вузлики, дізнавшись після короткої розмови, хто такий Кучкін, радісно вигукнув:
— А! Боря! Ультразвук! З «Центрального»! Так би й сказали. А то «Кучкін», «Кучкін». Аякже! Он його палаццо. Край води. З особистим причалом. І фамільним прапором на вежі. Хто ж його не знає!
Борине «палаццо» було справді примітне. З червоної клінкерної цегли, з балкончиком, із зубчастою вежкою на даху, над якою справді маяв невеликий синьо-голубий прапорець з намальованою на ньому пляшкою. Біля дощатого причалу погойдувався на воді моторний човен. А посеред двору стояв довгий новий автомобіль, і коло нього порався високий сутулий молодик, любовно протираючи лискучі деталі ганчіркою.
«Справді схожий на знак запитання», — подумав Горбатюк.
Побачивши незнайомих, Боря завмер і, схиливши по-собачому голову набік, дивився на них круглими собачими очима.
— Добридень, Борисе Івановичу! — якомога люб’язніше привітався капітан Горбатюк.
— Драстуйте! — кивнув капітан Попенко.
Боря щось відповів — вони не розчули.
Капітан витяг із кишені посвідчення і, розгорнувши його, показав Борі — нишком, так, щоб не бачили сусіди.
— Якщо можна, зайдемо в хату, щоб не привертати уваги сторонніх, — тихо сказав Горбатюк. Справді, з сусідніх садків уже повитикалися цікаві голови на довгих шиях.
Боря знову щось сказав — і знову вони не розчули.
— У хаті таки краще, — мовив капітан Попенко. — І звук не так губиться.
Боря був блідий як стіна, очі його полохливо бігали. Але він не зрушив з місця.
— Візьміть себе в руки, — зовсім тихо сказав Горбатюк. — Треба поговорити.
Нарешті Боря ворухнувся і, ледве ступаючи задерев’янілими ногами, пішов до дверей. Капітани рушили за ним.
Перше, що впадало у вічі, — це холодильники. Їх було аж три. Один величезний — видно, ресторанний, списаний. Другий трохи менший, новий. І третій — «Норд».
«Треба ж десь ресторанні недоїдки після бенкетів зберігати», — іронічно подумав Горбатюк.
Крім холодильників, були ще стільці — багато стільців, усі однакові, м’які, з потертими м’якими спинками — теж колишні ресторанні, списані.
«Чи не влаштував він тут приватний філіал „Центрального“», — подумав Горбатюк і, кивнувши на стільці, підморгнув Борі:
— Любите гостей?
Боря почервонів:
— А це хіба погано? — нарешті почули вони. Справді, в хаті звук губився не так.
— Це чудово! — усміхнувся капітан Попенко. — Якщо…
Боря нашорошив вуха.
— …якщо гості варті гостинності, — після паузи закінчив Попенко.
— Що ви маєте на увазі? — прошелестів Боря.
— Різні бувають гості, Борисе Івановичу, — сказав Горбатюк. — Про це ми й хотіли з вами поговорити. Ми дуже сподіваємося на вашу допомогу.
Боря якось одразу ожив, очі повеселішали, рухи стали впевненішими, голос чутнішим.
— Так чого ж ми стоїмо? Сідайте, будь ласка. Одну хвилинку, я зараз накрию.
Він уже метнувся до холодильника, але капітан Горбатюк зупинив його:
— Не треба. Не будемо гаяти час.
Боря не став сперечатися, одразу сів і, що називається, перетворився на знак запитання:
— Я вас слухаю.
Горбатюк почав здаля: часи зараз важкі, обстановка складна, напружена, проста трудова публіка у ресторан не ходить, відвідувачі — або ділові люди: комерсанти, підприємці, або високопосадовці, або — не будемо околяса ходити — відвертий кримінальний елемент.