І от раптом…
— У вас що тут — дача? — спитав Горбатюк.
— Уже десять років, — сказав Олександр Васильович. — А ви до Дармовиса?
Капітан Горбатюк мовчки здивовано глянув на нього. Відставний полковник усміхнувся:
— Ну, ви ж ведете їхню справу. Невже це секрет? А він мій сусіда. До речі, щойно поїхав, кілька хвилин тому. Забрав сина, тещу і поїхав. А збирався начебто ночувати…
Горбатюк перехопив погляд відставного полковника, і в тому погляді було наче торжество.
«Що ви можете, міліція? Які у вас можливості?» — згадалися раптом слова, сказані полковником тоді у поїзді.
Це вже була несподіванка. Прикра…
Було над чим думати зараз капітанові, перебираючи папери… Раптом у двері постукали.
— Будь ласка! Заходьте! — гукнув капітан. Двері прочинилися.
На порозі стояли Женя Кисіль і Вітасик Дорошенко.
— Можна?
— А-а! Заходьте-заходьте!
Розділ XVI
Капітан Горбатюк «фантазує»
Степан Іванович слухав Женю й Вітасика так уважно й напружено, що навіть краплини поту виступили в нього на чолі.
А коли вони закінчили розповідь, капітан перевів подих і сказав:
— Ви не уявляєте, хлопці, як ви вчасно прийшли. На півгодини б запізнилися — і мене б не застали. Я збирався йти. А мені ваша інформація отак-о потрібна!.. Дуже цінна інформація, навіть не цінна, а безцінна. Я ж саме цією справою займаюся.
— Якою? — здивовано перезирнулися хлопці.
— Про можливу катастрофу… І хоч не дозволяється сторонніх втаємничувати під час слідства у суть справи, але ви мої давні друзі й помічники, та й навіть колеги. Отже… — і капітан розповів їм у загальних рисах і про лист, і про телефонний дзвінок, і про вчорашнє відвідання Троянди.
Єдине, що приховав капітан, — коли і де має статися катастрофа. Знаючи своїх юних друзів, вирішив не привертати до цього їхньої уваги. Щоб, не дай Боже, не подалися туди.
Почувши прізвище Дармовиса, хлопці аж роти пороззявляли.
— Дармовис?! — вигукнув Женя.
— Так це ж батько того Шурика, про якого ми говорили, однокласника нашого, який із Ноликом поперед нас познайомився. Прізвище ж Шурика — Дармовис. Ми хіба не казали?
Тепер уже Степан Іванович роззявив рота.
— Не казали, — капітан засміявся. — Отакої! Ну, це вже, браття, зовсім… як у кіно.
Та враз капітан спохмурнів:
— Негаразд вийшло. Якби знав, не згадував би Дармовиса. Він же під підозрою. А ви Шурику можете ненароком…
— Ні-ні! — двічі стукнув себе в груди Женя.
— Що ви?! — підхопив Вітасик. — Не бійтеся.
— Ми… — Женя заперечливо похитав головою.
— Та вже нікуди не дінешся, — зітхнув капітан. — Справа ускладнюється тим, що, дізнавшися, мабуть, про наш приїзд, Дармовис разом із Шуриком поквапливо зірвався вчора й поїхав кудись машиною. Не додому, бо дома його нема. А збирався ночувати на дачі.
— Точно! Збирався! — вигукнув Женя.
— Шурик про це якраз говорив: «Тато збирається сьогодні ночувати», — вигукнув Вітасик.
— От бачите, — похитав головою Степан Іванович. — Снаряди лягають все ближче, як каже Анатолій Петрович. А що за хлопець ваш Шурик?
Женя й Вітасик перезирнулися.
— Я не знаю… — знизав Женя плечима.
— Нормальний, по-моєму, — сказав Вітасик.
— Не фантазер? Не вигадник?
— Та ні! Який там фантазер! — Женя махнув рукою. — Навіть коли треба, збрехати не вміє. Як уроку не вивчить, одне й те саме плете: «Мама захворіла, в аптеку бігав».
— А чого ви питаєте? — поцікавився Вітасик.
— Ну… міркую просто, фантазую… Про те, як Нолик однією рукою залізобетонний блок переставляв, він вам сказав? Ви ж самі не бачили?
— Не бачили, — погодився Женя.
— То, може, цього й не було? Вигадка.
— А для чого? — спитав Вітасик.
— От давайте поміркуємо разом… А що як Шурик і Нолик з однієї, так би мовити, компанії? І мета їхня, ну, не зовсім їхня, а тих, хто їх інструктує, в тому, щоб відвернути увагу слідства від крадіжки в особливо великих масштабах. Спрямувати слідство на манівці. Щоб устигнути сховати кінці у воду. От чого Нолик звернувся саме до вас? Чого? Випадково? Не думаю… Шурик знає, що ви знайомі зі мною? Знає. Весь клас знає. А я веду справу крадіжки у магазині, де працює його тато. Не будемо ігнорувати цього факту. Ставка на те, що ви обов’язково розкажете мені…
— Але хто такий Нолик? — спитав Женя.
— Цього ми поки що не знаємо. І це обов’язково треба з’ясувати. От чого він з’являється саме на кладовищі біля склепу, яким ви цікавитеся, бо там підземний хід і вам дуже кортить розгадати таємницю монастирських підземель?