Компанія Ірми ледве трималася на плаву. Тоді у крісло керівника сів молодий Марат. Його появу в офісі спочатку не сприйняли серйозно. Хоч бізнесовій справі він вчився за кордоном, але що з того користі в Україні? Хіба тут діють закордонні правила? Чи може у нас є чіткий закон, що регулює права підприємців? Тут, щоб вижити, треба бути не тільки розумним, а й гнучким, хитрим, навіть інколи підступним, мати впливові знайомства.
«Одного розуму — мало», — вирішили окремі «князьки» на фірмі, які вже давно були самі собі керівництво. Їм вдалося створити навколо себе таку ілюзію незамінності, що недосвідчена вдова готова була виконувати будь-які їхні вимоги, аби лиш ті не звільнилися. На кожних зборах складалося враження, що фірма, хоч якось, але існує лише, завдячуючи їм.
Багато паперів, що мали вирішальне значення для успішної діяльності «Вавілону», проходило повз її керівника. Рішення щодо розробки нових проектів приймалися окремими посадовими особами на свій розсуд. На наради, де розглядалися поточні питання, ще приходила Ірма Рахімова. Вона сідала поряд із сином, показуючи, що він досі не готовий вести справи самостійно і всі серйозні проекти повинні бути погоджені з нею.
— Марат — розумний хлопець, — спробував якось зауважити Красовський у розмові з Ірмою. — Мені здається, тобі треба відступити і дати йому можливість зайнятися бізнесом самостійно.
— Хочеш кинути мою дитину у вогонь? — сердито відповідала занепокоєна мати. — Наші вороги-конкуренти знищать його за першої-ліпшої нагоди. Він ще зовсім недосвідчений у цій справі. От тільки амбіцій — хоч відбавляй. Але так і погубити залишки батькової справи можна. Нехай попрацює, освоїться, а потім подивимось.
— Ти його недооцінюєш, — усміхнувся Ігор, показуючи, що не образився. — Він — вроджений лідер. Амбіції у даній ситуації тільки на користь.
Але мати була незламна. Чи так переживала за свою дитину, чи не хотілося їй прощатися із вдаваною владою на фірмі, але залишати справи не поспішала.
Це продовжувалося, допоки новий шеф не показав усім своє місце.
Понад місяць Марат нікого не викликав, наради не збирав, секретарка тільки й встигала носити папки з документами, які просив для вивчення. Працював до пізньої ночі. Потім узяв довгострокову відпустку й зник із міста.
— Не подобається мені цей малий, — поділився з колегами своїми побоюваннями Ярослав Янін — головний юрист компанії. — Таке враження, наче щось замислив.
— Згоден, — погодився Андрій Порожницький — теж юрист. — Моя людина з прокуратури казала, що Марат зустрічався з їхнім слідчим Антоном Жураківським. Про що була розмова — дізнатися не зміг, бо Жураківський — ще той ідейний «слідопит». Працює чесно, підкупити не можна.
— Гриша Гоїн — наш аналітик, казав, що у нього попросив усі проекти, розробку яких ми відхилили за останні чотири роки, — стривожено Янін. — Треба підключити хлопців, нехай поїздять за ним, поспостерігають, — наказав Порожницькому. — І ще… У кого дублікати ключів від його кабінету?
— Здогадайся сам, — хихикнув Андрій.
— А й справді, — криво посміхнувся Ярослав. — У сторожової собаки Діни. Оця знає все…
— Ага, а ще Ігор Красовський, — додав Юрій Касимов — теж начальник відділу, фінансового. — Він, напевно, і напоумив молодого Рахімова нові порядки тут встановлювати. Замість того, щоб «спасибі» сказали, що такі, як ми, не дали здохнути цій компанії, зараз претензії виставлять, по прокуратурі тягатимуть.
— Не перегинай, — скривився Янін. — Красовський, звичайно, опікав вдову і її сина. Але й сам уже не дуже співпрацював з ними. Нам поки ніхто претензій не висував. Якщо й спробує — докази потрібні. А це не так легко, як здається. На всіх паперах підписи його матері. Проте зайва обережність нам не завадить.
— Ти недооцінюєш Красовського, — заперечив Порожницький. — Його будівельну фірму «кришують» самі правоохоронці. Ті кого хочеш закопають, лише команду і стимул дай.
Янін промовчав. Як колишній співробітник держбезпеки розумів, що це правда. На стороні Рахімова сильні люди, які не тільки допоможуть йому стати на ноги, але й, за необхідності, розквитатися з усіма ворогами.
Із відпустки Марат повернувся несподівано, раніше, ніж очікувалося.
— Через дві години — нарада! — першими були слова, коли увійшов до приймальні. — Повідомте всіх! — суворо наказав, гостро зиркнувши на секретарку. — Всіх, крім моєї матері, — додав.