Тарас Шевченко
ДО ОСНОВ’ЯНЕНКА
Б’ють пороги; місяць сходить,Як і перше сходив…Нема Січі, пропав і той,Хто всім верховодив!Нема Січі; очеретиУ Дніпра питають:«Де то наші діти ділись,Де вони гуляють?»Чайка скиглить літаючи,Мов за дітьми плаче;Сонце гріє, вітер вієНа степу козачім.На тім степу скрізь могилиСтоять та сумують;Питаються у буйного:«Де наші панують?Де панують, бенкетують?Де ви забарились?Вернітеся! дивітеся —Жита похилились,Де паслися ваші коні,Де тирса шуміла,Де кров ляха, татаринаМорем червоніла —Вернітеся!» – «Не вернуться!Заграло, сказалоСинє море. – Не вернуться,Навіки пропали!»Правда, море, правда, синє!Такая їх доля:Не вернуться сподівані,Не вернеться воля,Не вернуться запорожці,Не встануть гетьмани,Не покриють УкраїнуЧервоні жупани!Обідрана, сиротоюПонад Дніпром плаче;Тяжко-важко сиротині,А ніхто не бачить…Тілько ворог, що сміється…Смійся, лютий враже!Та не дуже, бо все гине, —Слава не поляже;Не поляже, а розкаже,Що діялось в світі,Чия правда, чия кривдаІ чиї ми діти.Наша дума, наша пісняНе вмре, не загине…От де, люде, наша слава,Слава України!Без золота, без каменю,Без хитрої мови,А голосна та правдива,Як господа слово.Чи так, батьку отамане?Чи правду співаю?Ех, якби-то!.. Та що й казать?Кебети не маю.А до того – Московщина,Кругом чужі люде.«Не потурай», – може, скажеш,Та що з того буде?Насміються на псалом той,Що виллю сльозами;Насміються… Тяжко, батьку,Жити з ворогами!Поборовся б і я, може,Якби малось сили;Заспівав би, – був голосок,Та позички з’їли.Отаке-то лихо тяжке,Батьку ти мій, друже!Блуджу в снігах та сам собі:«Ой не шуми, луже!»Не втну більше. А ти, батьку,Як сам здоров знаєш;Тебе люде поважають,Добрий голос маєш;Співай же їм, мій голубе,Про Січ, про могили,Коли яку насипали,Кого положили.Про старину, про те диво,Що було, минуло —Утни, батьку, щоб нехотяНа ввесь світ почули,Що діялось в Україні,За що погибала,За що слава козацькаяНа всім світі стала!Утни, батьку, орле сизий!Нехай я заплачу,Нехай свою УкраїнуЯ ще раз побачу,Нехай ще раз послухаю,Як те море грає,Як дівчина під вербоюГриця заспіває.Нехай ще раз усміхнетьсяСерце на чужині,Поки ляже в чужу землю,В чужій домовині.
Тарас Григорович Шевченко (1814–1861)
Великий український письменник, художник, мислитель. Народився 9 березня 1814 р. у селі Моринці нинішнього Звенигородського району Черкаської обл. у родині селян-кріпаків. Життєпис Тараса Шевченка – це складний і праведний шлях генія. Сирітство, навчання у дяка, найми – тернистий початок. Його талант живописця помітили видатні митці Карл Брюллов та Василь Жуковський, які викупили поета з кріпацтва. Далі – літературна діяльність, гостро-правдиві твори, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешти і заслання. Тарас Шевченко залишив після себе велику літературну спадщину, що становить класичні зразки громадянської, філософської та пейзажної лірики. Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 р., спочатку був похований у Петербурзі, та згодом його домовину, згідно із «Заповітом», було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля міста Канів на Черкащині.