Діячі «мельниківської» ОУН у свою чергу також чимало уваги приділили доведенню саме ідеологічних розбіжностей між націоналізмом ОУН та відповідними елементами «донцовського націоналізму». В. Мартинець, зокрема, присвятив цій темі розлогу працю «Ідеологія організованого і т. зв. волевого націоналізму»[10].
Усі аргументи, спрямовані на відокремлення «донцовського» націоналізму як своєрідної версії радикальної націоналістичної ідеології від «ідеології ОУН» мали практично–політичне значення і визначалися політичною кон’юнктурою і навіть особистими амбіціями учасників дискусії. Крім вже згаданих відмінностей між цими двома спрямуваннями думки та різниці у підходах до тактичних питань принципових світоглядних відмінностей між ідеологією ОУН 1920–х — 30–х років та «націоналізмом Донцова» не було. Принципові розбіжності з’явилися тоді, коли сама ОУН пережила досить серйозну ідеологічну метаморфозу в роки Другої світової війни.
Формування ідеологічних основ (1920–ті — 30–ті)
Очевидно, аналізуючи процес формування ідеологічних основ українського націоналістичного руху не можна оминути питання про загальноісторичний контекст чи передумови виникнення радикально–націоналістичного спрямування. Загалом це питання досить докладно висвітлено в науково–аналітичних працях інших дослідників, отже підсумуємо їхні узагальнення і додамо деякі власні спостереження і коментарі.
Практично всі дослідники вважають виникнення радикально–націоналістичного руху реакцією частини українського суспільства на поразку Української революції 1917–1921 pp. та ліквідацію реальної української державності і поділ етнічних українських земель між іншими державами[11]. Звідси виводяться інші логічні конструкції, які мають пояснити причини і характер виникнення руху: обструктивна політика відповідних держав щодо українського населення, гальмування соціального розвитку української нації в цих державах з відповідним пониженням рівня соціальної мобільності і суспільного статусу українців, розчарування частини політично активного українського суспільства в принципах демократії, моральний і політичний занепад українських політичних партій в еміграції, наявність суспільних груп, здатних на самоорганізацію під радикально–націоналістичними гаслами (студентство і українські офіцери), зростання впливів тоталітарних, праворадикальних рухів у Європі на фоні незадоволення політикою західних демократій, для яких українське питання було маргінальним, зрештою — ідеологічна еволюція окремих особистостей, що мали вплив на суспільну свідомість і наявність нехай слабкої, але власної традиції радикально–націоналістичного мислення.
10
Марганець В. Ідеологія організованого і т. зв. волевого націоналізму. Аналітично–порівняльна студія. Вініпег, 1954. 195 с.
11
Лисяк–Рудницький І. Націоналізм // Історичні есе. Т. 2. С. 248; Motyl О. The Turn to the Right. P. 1, 153.