Часом словотворчість зводиться до надання загальновідомим словам нових значень. Візьмім слово шовковий. Визначає сорт тканини. Та не тільки. Поети ще вживають це слово замість слова ласкавий: шовкові очі. Може це слово заступати і слова покірний, слухняний. А останнім часом у виразах шовкова русифікація, шовкова диктатура слово це набуває значення який діє тихою сапою, або замаскований. А відомий сучасний автор прикладає епітет обурливо до слова молодий: обурливо молодий, тобто молодий, що аж завидки беруть. Чи не повторить обурливо шлях шовкового? Усе може бути. Перебудова – вона і є перебудова.
Іноді, як я вже казав, авторський слововжиток наводить на роздуми й на пошук. У перекладеному з російської мови інтерв’ю тому, кого питають, приписують такі слова “…одержати все на тарілочці із золотою облямівкою”. Облямівку, як свідчать словники, найчастіше прикладають до одягу у значенні оторочка. Позатим її можна вжити на означення того, що смугою оточує що-небудь. Іншими словами, облямівку можна прикласти й до тарілки або блюдця. Але ця додаткова можливість лише зайве свідчення, що поет, який називає нашу мову “милою і напівзабутою”, мав рацію. Напівзабутість нашої мови стосується переважно до мало поширених слів, а також до слів на означення реалій, відсутніх у побуті селян – головних носіїв української мови на Надніпрянщині за віки окупації. Мовний же розшук відкриває той факт, що, коли йшлося не про одяг, українці замість облямівки казали береги. Слово берег Грінченко, крім основного значення, пояснює російським словом кайма і дає приклад: “Принесу хвартух дорогий – золотії береги” (Збірка пісень Лукашевича).
Те саме обстоює і словник Желехівського. Але береги – вжито до незменшеної форми слова, до слова фартух. На фартушку ж мають бути бережки. І на це у Грінченка є доказ. Слово бережки він пояснює так: “металічно оправлені краї на держаку ножа”. Але бережки можуть бути не лише на держаку ножа. Усякий оправлений край – це берег, а оправлений краєчок – бережок. Нема сумніву, що знавці фолклору, а надто із Західньої України, можуть це підтвердити. А наведену вище цитату по-нашому треба віддати так: “…одержати все на тарілочці із золотим бережком”.
Багатію думкою, може, прочитає ці роздуми хтось із мовознавчих верхів і додумається до видання щорічників словесних новотворів. Тільки може, як кажуть поляки, широке й глибоке. А незрячі додають – побачимо!
44. СЕКРЕТИ ЖИВОГО МОВЛЕННЯ
Жоден художній твір не може обійтися без діялогів – розмов між дійовими особами. Ці розмови великою мірою визначають художню вартість написаного. Що ближче ці діялоги до живого спілкування людей, то більше шансів, що читач повірить автору. Коли герої твору спілкуються між собою не живою, а канцелярсько-словниковою мовою, то відпадає охота читати таку писанину. І якщо в авторській мові читач не помічає занадто повстяного мовлення, то в діялогах героїв неприродня штучна мова одразу дере вухо й око. Описана ситуація стає надуманою і невірогідною. Отже, мистецтво діялогу – це пробний камінь кожного, хто хоче письменницької, якщо не слави, то бодай визнання. Деякі автори, щоб наблизити мову героїв до реалій життя вдаються до російських слів та зворотів. У принципі – це можливий літературний засіб, але він вимагає і мовного смаку і почуття міри. Тут важить не перетягнути струну – не передати куті меду. Іноді чужу мову можна висловити засобами своєї, і це не пошкодить розповіді. Ось як письменник передає мову офіцера-росіянина під час пиття: