Якось треба підсумувати ці роздуми. А ось як: хочеш бути оригінальним у мові? Плекай мовний смак і почуття прекрасного!
46. ЗА ВСЕОСЯЖНУ МОВНУ ПАЛІТРУ!
Коли глянути в українські словники, видані до 1917 р., то можна подумати, що українська лексика досить обмежена у стилістичних нюансах. Так, словник Желехівського згадує лише кілька стилістичних шарів нашої лексики: евфемічний, іронічний, застарілий, образний, поетичний, тривіяльний і жартівливий. Словник Уманця і Спілки розрізняє вже трохи інший діяпазон стилістичних відтінків, виділяючи збірні, здрібнілі, книжні, пестливі, церковнослов’янські словесні одиниці, а також медичні та музичні терміни. Грінченко, лишивши нам один з найдовершеніших словників, виділяє у словнику такі шари лексики зоологічні, пестливі, орнітологічні (птахи), ботанічні (рослини), збірні, збільшувальні та зменшувальні. І це все.
Ці словники навіюють думку, що наша мова бідна стилістично, бо у словниках не згадано вульгарної, дитячої, діялектної, жаргонної, лайливої, військової, релігійної, фамільярної, урочистої лексики, а також термінів біології, астрономії, філософії тощо. Але від мовознавчих праць самодіяльних ентузіястів годі вимагати більшого. Подякуймо їм і за те, що зроблено самовідданою працею.
Так було з нашими словниками до 1917 року. А після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращили стилістичну палітру нашої лексики. Так, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропонує стилістичні позначки майже до всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої. Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочистої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі інші РУСи), слово возвеличивать, перекладає формою звеличувати, а урочисто вживаного возвеличувати не наводить. Не обходиться совєтська лексикографія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глагол рівняє з російським глаголом, не пояснюючи, що це не граматичний термін (не дієслово). Такий неточний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол – це урочистий відповідник до слова слово: “Читаєм Божії глаголи!..” (Т. Шевченко). Гляньмо ж на деякі з цих глаголів.
РУС А. Кримського слово воссиять перекладає як засяти. Пізніші РУСи додають до цього засіяти, засяяти. Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “…звізда ясна возсіяла…”.
Слово запозичено із старослов’янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни заходами київських “вчених людей”. То чому ми не маємо права на старослов’янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова прийшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати слово возсіяти, замість засяяти або зазоріти? Такої небезпеки нема: слово возсіяти має обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочистої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур”, щоб відповідно характеризувати такі слова у мовному реєстрі. Слова із приростком воз-: возвеселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возстати тощо, полюбляв уживати Т. Шевченко для досягнення ефекту урочистости:
Але згаданих тут слів у словниках нема. Чи ж можна обходитися без цього шару лексики, коли йдеться про якнайточніше відтворення явищ та подій життя?