Вороги нашої мови ухопилися за цей шанс “зближення мов” і у словниках стали з’являтися приклади саме такого керування іменниками дієслова зраджувати, зафіксовані у “творах” “украінскіх пісатєлєй”. Піонером такого вжитку був зокрема О. Полторацький, письменник, який у студентські роки, як свідчить Докія Гуменна, виявляв цілковите презирство до української мови, а тоді раптом став “украінскім пісатєлєм”. У останні десятиліття існування СССР, цей вжиток став ширитися, а у вільній Україні це нікого не обходить і лінгвоцидна практика, започаткована ворогами України, триває і набуває розмаху Тут на допомогу редакторам мають стати президенти, прем’єри, міністри. На жаль, не стають.
50а. ТРИМАЙМО ВІЖКИ У СВОЇХ РУКАХ (продовження)
Слово постачати походить від мало вживаного тепер слова стачити, синоніму слова вистачати: “нам (кому) не стачить сил (чого)”. Слово стачити, як і вистачити, ставить після себе два питання: кому? і чого/що? Цілком логічно, що й похідним від стачити словам настачити, настачати, достачити, достачати, постачити, постачати властива та сама модель керування іменниками:
“Матері (кому) буду усього постачати чого забажа (чого)” (Квітка-Основ’яненко);
“Приятель мій постачав мені (кому) книжки (що)…” (М. Коцюбинський).
Так було до появи СССР. А вже “украінскіє пісателі” запозичили модель керування слову постачати у російського слова снабжать кого чем. В умовах двомовности і добре підкуті письменники давали маху:
“Ферма… постачала… госпіталь (кого) молоком… (чим)” (О. Гончар).
Коли дає маху письменник, який перший з числа українських літераторів вийшов з КПСС, то що вже говорити про професорів, докторів наук, академіків. Ті вперто постачають нас (кого) “украінской мовой” (чим).
Ще одне споконвічне українське керування під загрозою стати жертвою “імпернаціоналізму”.
У цілій низці слів українські дієслова закріпили після себе прийменника “З”: сміятися з кого, глузувати з кого, кепкувати з кого, знущатися з кого, глумитися з кого, дивуватися з чого (Грінченко). Це одна з характерних рис нашої мови. А що ми бачимо і чуємо сьогодні? Під добротворчим впливом “злиття мов” ця характерна риса в устах знавців “украінской мови” почала зникати. Лихо в тому, що згаданим знавцям волею антинароднього соловецького режиму доручено викладання української мови у школах, і слідом за “знавцями” зникають українські риси і з мови молодшого покоління. Пише член НСПУ: “І вже в душі сміявся над недавньою скрутою”. І це у творі про XVIII століття та ще й на Заході України. У цьому ж творі подибую і такі кавалки: 1. “Гуцули над тим і досі кепкують”, 2. “Хтось там з янголів вирішив познущатися над нами”.
Найстрашніше те, що й редактор або редактори не добачили тут не якої, а чисто граматичної помилки. Камо грядеши, Україно?
Читаю в перекладному творі: “Сусіди султана запобігали перед ним ласки”. Лексично, а отже й граматично засвічений вираз неправильний. Правда, у цьому разі не винна ні двомовність, ні взаємозбагачення мов. Винне нетверде знання мови, а вірніше лінощі або поспіх. Слово запобігати, коли вжите у значенні лататися до кого, таки послуговується прийменником перед: “Панас Мирний ніколи не запобігав перед начальством”.