Пише радянський класик: “Її навертали на заманливу стежку – в балет”. Тут можна було б ужити замість слова заманливий – його дещо старший відповідник спокусливий. Чому? Бо останнім часом форма заманливий стає найчастіше вживаним епітетом у найрізноманітніших текстах: заманлива пропозиція, заманлива подорож, заманливі перспективи тощо; а тому для підтримання художньої рівноваги написаного, часом варто вжити слово спокусливий, узявши до уваги той факт, що заманливий – це копія російського слова заманчивий. А поширення у нашій мові копій з іншої мови – це не що, а шовковий лінгвоцид нашої мовної стихії.
Поширення у сьогоднішніх текстах слів зіштовхнути й зіштовхнутися (1) майже у 90 % випадків вимагає заміни їх на зіткнути й зіткнутися (2). Популярність лексичних одиниць (1) пояснюється їх конвертуванням з російських слів столкнуть і столкнуться, а також рекомендаціями видаваних в СССР російсько-українських словників (РУСів), охрещених читачами російсько-російським. Українська ж мовна стихія, зафіксована у творах класиків, не знала лексики (1), а користувалась лексикою (2). Словник Б. Грінченка форм (1) взагалі не фіксує. Ясна річ, що розвиток мови міг викликати появу форм (1), але заступати форми (2) вони можуть лише в певних межах. Наприклад, ми часом зіштовхуємо щось із місця, хоч можемо і зіпхнути. Що ж до цілого ряду інших ситуацій, то лексика (2) – органічно українська і заміна її на лексику (1) унезграбнює нашу мову. Наприклад, ідіому зіткнутися лице-в-лице дуже нелегко вимовити зіштовхнутися лице-в-лице. Правда, так можна написати, але у Редактора від українського Бога такий зворот не пройде. А написане у статті публіциста “бажання зіштовхнути лобами українців” під рукою Редактора обернеться на “бажання зіткнути лобами українців”.
До слів, яким конче треба мати синонімічну заміну, належить дуже популярне сьогодні слово насолоджуватися. Де тільки його не побачиш! І в дитячій книжці, і в “дорослому” романі, і в науковій статті і навіть у поезії. Можна подумати, що без цього слова і українська мова не “відбудеться”, як люблять говорити деякі сучасні українознавчі. Слово насолоджуватися виступає у різних варіяціях. Дехто насолоджується життям, дехто – смачним обідом, ще дехто – природою, молодістю, вином, гумором, грою артистів, співом, мистецтвом. Така популярність цього слова шкодить кінець кінцем йому самому. Воно стає заяложеним, вичовганим і врешті починає набридати. Чи ж і справді наша мова така бідна, що не може дати мовцям широкої мовної палітри?
Мабуть, тут винна не мова, а ті, хто формує мовні смаки, а саме майстри слова, які зациклились на одній якійсь формі і не хочуть збагачувати свої тексти синонімами. А синонімів до слова насолоджуватися ми ж маємо ой-ой-ой!
Послухаймо класиків. Пише І. Нечуй-Левицький: “Ваті хотілось, щоб тільки її саму слухав Леонід Семенович, щоб тільки чарувався її піснею”. Отже, природою, співом, грою артистів, мистецтвом можна чаруватися. Зрештою, можна і захоплюватися чимось, і мати насолоду або заживати насолоди з чогось. У деяких випадках можна вживати форми упиватися чимось, смакувати щось або й кайфувати (коли дія неперехідна). Вибір широчезний.
Дуже негарне враження справить на ерудованих батьків дитяча книжка, де принцеси перетворюються на Попелюшок і навпаки. Перетворюється вода на пару, або механічна енергія на електричну. Живі ж істоти у казках і не тільки обертаються на інші (чи в інші) істоти:
Коли в авторській мові синонімічні форми нівелюються і їх заступає якась одна на всі випадки життя, таке мовлення не збагачує дитячу уяву, а збіднює.
Отже, якщо автори, ширяючи на крилах фантазії, часом не звертають уваги на якість уживаних лексичних одиниць, то Редактор від Бога має цей авторський гріх направити.