О 16-й годині в залі Ради національностей раптом з’явилися двоє офіцерів антитерористичного підрозділу «Альфа», одягнені в бронежилети та шоломи із забралами й захисними окулярами, що робило їх схожими на інопланетян. Один із них піднявся на трибуну, щоби звернутися до людей у залі, в якому фактично проходила остання сесія Верховної Ради. Він сказав, що мета групи «Альфа» — боротьба з тероризмом, а не вбивство обраних народом представників, і якщо захисники Білого дому складуть зброю, «Альфа» гарантує їм безпеку.
Потім ці офіцери пішли обговорювати капітуляцію Білого дому з віце-президентом Олександром Руцьким. У залі стало чутно безперервну автоматну стрілянину, яка лунала, здавалося, зі внутрішнього двору. У напівтемряві виникла паніка, але стрілянина вщухла так само раптово, як і почалася, до зали повернулися бійці «Альфи» й стали організовувати евакуацію.
О 16:45 першу групу евакуйованих — майже 300 осіб — вивели (з руками за головою) з будівлі на площу. Вони проходили повз тіла захисників, підстрілених на барикадах на початку штурму, — у багатьох бракувало частин голови або кінцівок. Вони також уперше побачили Білий дім іззовні: з розбитими кулями вікнами нижніх поверхів, із зжужмленими, поплутаними жалюзі, з охопленою помаранчевим полум’ям і чорним димом верхньою частиною будинку.
О 17:20 з будівлі вийшла — також без інцидентів — друга група, що складалася переважно з адміністративного персоналу. Незабаром після того на веранду, звідки відкривався краєвид Москви-ріки, вивели третю групу, до складу якої входили Константинов, Олег Румянцев — автор запропонованої парламентом конституції — і багато інших відомих представників парламентської опозиції. Почало сутеніти, й російська столиця забарвилася червонуватим кольором. Раптом із усіх боків гримнули постріли. Евакуйовані попадали на землю й пролежали обличчям у багнюку ще півтори години, поки «альфівці» не провели їх до найближчого житлового будинку, де й відпустили на волю.
Ось так було підтверджено російську традицію силового залагодження суперечок, і криза, що стала наслідком дворічної відмови обох сторін від розподілу влади й спонукала Єльцина розпустити російський парламент, завершилася.
1
ПУТЧ
Під розлогим каштановим деревом,
Я звів тебе, а ти мене...
У Москві йшов дощик, змиваючи пил із занедбаних фасадів і вкритих вибоїнами вулиць. Біла будівля російського парламенту, що стала символом демократичних прагнень усієї нації, височіла в тумані, і її сіра тінь віддзеркалювалася у водах Москви-ріки. Місто ще спало — за винятком хлібних фургонів, що розвозили вранішню випічку, та робітників, які поверталися додому з нічної зміни.
Проте цей день обіцяв бути незвичайним. У кримському селищі Форосі, за 800 кілометрів на південь, де Михайло Горбачов мав розкішну дачу, дві важкі вантажівки під прикриттям темряви під’їхали до злітно-посадкової смуги поблизу дачі й перекрили її. Потім підступи до дачі з моря були непомітно заблоковані військовими кораблями, а підрозділи КДБ перекрили дорогу до резиденції Горбачова, оточивши весь маєток й ізолювавши Горбачова, його родину та тридцятьох двох особистих охоронців.
О 6:06 ранку телетайп у радянській інформаційній агенції ТАСС на вулиці Герцена почав передавати повідомлення: президента СРСР Горбачова усунуто з посади в зв’язку зі станом здоров’я. Виконання його обов’язків покладається на віце-президента Геннадія Янаєва. Керівництво державою тимчасово здійснюватиме Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС; російська абревіатура — ГКЧП), до складу якого входять Янаєв, голова КДБ Володимир Крючков, міністр оборони Дмитро Язов, міністр внутрішніх справ Борис Пуго, голова Селянської спілки Василь Стародубцев, президент Асоціації державних підприємств Олександр Тізяков, прем’єр-міністр Валентин Павлов і перший заступник голови Ради оборони СРСР Олег Бакланов. Майже всі члени комітету були призначені на свої посади Горбачовим і вважалися його близькими товаришами чи друзями.
У казармах Таманської і Кантемирівської дивізій у Московській області солдатів підняли з ліжок і наказали їм вирушити до Москви. Поки денне світло поступово розливалося над селами та полями Московської області, довгі колони танків і бронетранспортерів вже заповнили дороги, що вели до столиці.