Вона тривала три години. Дехто з вірян, особливо жінки та діти, сиділи на лавках уздовж кам’яних стін, однак більшість стояли. Після відправи церква спорожніла, але близько сотні людей, включно із Сергієм, залишилися на сповідь.
Три ченці поставили аналої перед стіною, вкритою старовинними іконами в ошатних золотих окладах, і віряни утворили до них три довгі черги. Сергій став у другу. В церкві було тихо, чутно було лише потріскування свічок, що горіли перед іконами в золотих підсвічниках.
Черга повільно просувалася вперед, і Сергій дивився, як радянські громадяни діляться турботами свого безталанного життя. Сергієва черга сповідуватися настала вже близько 2-ї години ночі. Він розмовляв зі священиком майже двадцять хвилин. Священик слухав уважно, час від часу погладжуючи свою бороду. Нарешті Сергій схилив голову, священик вкрив її своєю єпітрахиллю й прочитав молитву. Сергій поцілував Біблію та хрест і вийшов із церкви на холод, знову пройшов під аркою на вулицю й там зупинив таксі, щоби доїхати додому.
Ця сцена в Новоспаському монастирі була віддзеркаленням того факту, що в 1991 році релігія в СРСР переживала своє відродження.
Впродовж десятиліть релігію в Радянському Союзі суворо переслідували. Коли комуністичний режим перевернув ієрархію між людиною та Богом, утиски релігії стали його найважливішим філософським пріоритетом. Цей режим не заборонив релігію, але створив такі умови, щоби вона померла сама. Дітей у школах виховували атеїстами, а офіційне викладання релігії було під забороною. Водночас дорослому вірянину було неможливо зробити кар’єру.
«Ні, немає жодного відродження релігії, про яке подекуди кажуть, — говорив мені отець Сергій Желудков якось увечері в Москві 1982 року. — У Пскові лише кілька людей ходять до церкви. Ні журналісти, ні вчителі не ходять, бо вони втратять роботу. Діти не носять хрестиків. Вони не хочуть неприємностей у школі. Але навіть якби не було переслідувань, важко сказати, скільки людей прийшло би. Більшість тих, хто відвідує відправи, — це літні жінки. Мабуть, є в емоційній природі жінок щось таке, що робить їх чутливішими до релігії, ніж чоловіків. Для жінок це щось на кшталт клубу. Вони можуть теревенити під час відправи, але їхня присутність — це свідчення того, що радянська держава не спромоглася знищити релігію цілком. Ті, хто зараз молиться в церквах, є колишніми комсомольцями. Вони народилися в 1910-му або раніше. Це діти революції, яких самотня старість змусила забути всі атеїстичні настанови».
У 1988 році в СРСР почалися зміни в релігійній політиці. У квітні Горбачов зустрівся в Кремлі з патріархом Піменом. Там уперше приймали предстоятеля церкви від часів зустрічі Сталіна із церковними ієрархами під час Другої світової війни. Офіційна преса, яка завжди малювала вірян злими й забобонними, тепер стала зображувати їх із більшою симпатією. Клопотання про відкриття церков, що по 10–20 років пролежали неторкнутими, були задоволені, а місцеві чиновники припинили дошкуляти священикам.
Горбачовська стратегія реформ спричинила зміни в суспільній атмосфері. Коли віру припинили переслідувати, вона вийшла зі сховку, і скрізь з’являлися перші паростки релігійного відродження.
Ці зміни віддзеркалились і в долях окремих людей.
Сонце безжально смалило, коли Олександр Горбунов, секретар місцевого парткому, стояв біля купки рублених будинків, спостерігаючи, як величезний екскаватор вгризається в землю, риючи траншею під водогін для радгоспу «Річковий». Вдалині тягнув паки сіна віз, запряжений конем, і кудись поспішав автомобіль, здіймаючи великі хмари куряви. Аж раптом пролунав якийсь тріск, і Горбунов відчув, що в нього затремтіли руки. Разом із чорною землею екскаватор зачерпнув людські кістки. Він працював без упину, і його ківш щоразу заповнювався кістками та черепами, піднімав їх високо вгору й скидав на узбіччя.
Горбунов крикнув екскаваторнику, щоби він зупинився, й той нарешті вимкнув мотор, але був незадоволений, бо мав виконувати план, і Горбунов, представник партії, не зміг знайти підстав для припинення роботи.
Він знав, що тут по сусідству в сталінські часи були табори. Й коли над цими сибірськими сільськогосподарськими землями сідало сонце, його косі промені часто виявляли дивні пагорби, вкриті розкішною травою й усіяні грибами. Старші люди давно говорили, що там всередині — людські рештки, але до цього випадку Горбунов ніколи не бачив жодних кісток. Вражений і схвильований, він залишив місце робіт і повернувся додому.