У листопаді 1991 року V З’їзд народних депутатів РРФСР переважною більшістю голосів надав Єльцину особливі повноваження, включно з правом керувати державою за допомогою указів. Також йому було надано право призначати голів обласних адміністрацій та ухвалювати рішення щодо загальних напрямів економічної реформи, в тому числі лібералізації цін.
1 грудня 1991 року переважна більшість українців проголосувала на референдумі за незалежність, а 8 грудня Єльцин, Кравчук і лідер Білорусі Станіслав Шушкевич таємно зустрілися в Біловезькій Пущі неподалік Бреста і домовилися створити Співдружність Незалежних Держав. Єльцин поінформував про цю угоду президента Джорджа Буша і лише після цього попросив Шушкевича повідомити цю новину Горбачову.
Спочатку Горбачов намагався боротись із Біловезькою угодою, скликавши позачерговий З’їзд народних депутатів СРСР, але від цієї ідеї довелося відмовитися, коли керівники середньоазіатських республік приєдналися до цього пакту, а російський парламент його ратифікував. Єльцин тим часом почав ліквідацію радянських інституцій, закривши МЗС СРСР і захопивши МВС та Міністерство безпеки.
Врешті-решт Горбачов змирився і 25 грудня в телевізійному зверненні повідомив про свою відставку. Над Кремлем було спущено радянський прапор, і за кілька днів до своєї 69-ї річниці СРСР, заснований 30 грудня 1922 року, припинив своє існування.
Тим часом більша частина влади Радянського Союзу перейшла до Росії, а в Росії — до Єльцина.
Вперше за кілька століть Росія перестала бути імперією і тепер мала обраного президента. Але Єльцин швидко продемонстрував, що не поважає принципу розподілу влади. Верховна Рада розпочала свої засідання, але Єльцин її демонстративно проігнорував. За законом, який надав йому особливі повноваження, він мав право видавати укази, які набували чинності за два тижні, якщо Верховна Рада не висуне своїх заперечень. Проте Єльцин часто видавав по 15 указів одночасно, не залишаючи парламенту часу їх розглянути й дати свою оцінку.
Єльцин призначив Єгора Гайдара, колишнього завідувача відділом газети «Правда», віце-прем’єром і міністром економіки. Плани Гайдара передбачали, зокрема, лібералізацію цін і обмеження збільшення грошової маси, що спричинило б банкрутство, а також початок реструктуризації економіки. Його промови рясніли економічними термінами, яких багато хто з депутатів не розумів. Проте зрештою стало ясно, що Гайдар збирається одним ударом ліквідувати майже всю планову економіку.
Руслан Хасбулатов був спочатку союзником Єльцина. Він допомагав організовувати голосування за особливі повноваження Єльцина, а також ратифікацію Біловезької угоди. Але з урахуванням цієї допомоги він очікував поважної посади в уряді. Натомість ним знехтували, як і Руцьким.
2 січня 1992 року Гайдар запровадив свою економічну програму. Відпускаючи ціни, він передбачав, що вони зростуть у 3–5 разів, а потім почнуть падати. Насправді вони підскочили в 5–7 разів у перший же місяць, з’ївши всі заощадження громадян. Літні люди, які багато років відкладали гроші, раптом залишилися без копійки. Споживання харчів різко зменшилось (пізніше воно стабілізувалось), а чоловіки та жінки з воєнного покоління почали продавати на вулицях свої пожитки.
Прискорення інфляції призвело до дефіциту обігового капіталу і зупинення виробництва, а в монополізованій економіці це означало, що в разі припинення виробництва одним підприємством усі залежні від нього теж не працювали. Щоби вижити, підприємства залізали у величезні борги одне перед одним, сподіваючись на фінансову допомогу держави.
Перші протести прийшли від Фронту національного порятунку, який сформувався в жовтні 1992 року з тих, хто опирався розвалу СРСР. Проте незабаром до опозиції приєднався і Хас-
булатов, розлючений тим, що Єльцин ним знехтував. Водночас він посилив свій контроль за Верховною Радою, винагороджуючи лояльних до нього людей закордонними відрядженнями, найкращими квартирами та службовими автомобілями.
У квітні, коли народне невдоволення зростало дедалі більше, Аман Тулеєв, голова Кемеровської облради, заявив, що реформи призвели до зубожіння людей, і закликав призначити прем’єр-міністром людину зі справжнім досвідом роботи в промисловості. До цього додав свою думку і Хасбулатов, назвавши реформаторів «хлопчаками в рожевих штанцях».
Тим часом ставало зрозуміло, що Центробанку доведеться пом’якшити кредитну політику, щоби ліквідувати заборгованості між підприємствами, які досягли вже 3 трильйонів рублів, тобто половини вартості промислової продукції. У середині 1992-го було здійснено емісію для надання кредитів, і інфляція зросла з 10 до 25–30 відсотків на місяць. Виробництво в першій половині 1992 року знизилося більш ніж на 20 відсотків порівняно з тим самим періодом 1991 року.