Часи, звісно, змінилися. Росіяни вже не поспішали пробігти повз амбасаду США, дивлячись прямо перед собою, щоби не привернути уваги охоронців. Тепер біля посольства стояла довга черга охочих отримати візу.
Я вийняв свій паспорт і показав його одягненому в сіре охоронцю. На мить виникла запинка. Щось знайоме було в цьому кремезному вусатому охоронці. Звідки я міг його знати?
«Містер Саттер, — сказав охоронець, навіть не глянувши на мій паспорт, — скільки літ, скільки зим! Знаєте, ми всі насолоджувалися Вашими репортажами».
Я раптом згадав, де я його бачив. Це було на початку 1980-х. Юрба іноземців спостерігала, як цей мій співбесідник і ще двоє охоронців тягли вулицею радянського громадянина до пункту обігріву на розі. Цей чоловік намагався забігти до посольства. Він кричав: «Я хочу свободи!» — але замість свободи на нього чекали побої та «лікування» в психіатричній лікарні.
«Ви насолоджувалися моїми репортажами?» — перепитав я.
«Звісно, — сказав охоронець, усе ще посміхаючись, немовби досвід спілкування з дисидентами нас здружив. — Я пам’ятаю, що Ви першим повідомили про той інцидент із бактеріологічною зброєю у Свердловську[7]. А де Ви, до речі, були?»
Я пояснив, що був у Америці та Франції, а тепер приїхав до Москви на невизначений період.
«Тепер тут безліч американців», — сказав він.
«Так, тепер настала нова доба».
«Що ж, — сказав він із широкою посмішкою, — добре, що Ви повернулися».
Людський розум — дивовижна річ. Як важко його цілком закабалити, й усе ж таки з якою готовністю ми калічимо самих себе, коли цього вимагає суспільство! Цей охоронець навряд чи був єдиним радянським громадянином, який роками жив подвійним життям, однією частиною своєї свідомості поділяючи менталітет режиму, а іншою нормально сприймаючи дійсність разом із рештою людей. Лише під впливом вільної інформації, яку зробила можливою політика гласності, він та інші громадяни почали відкидати свої ідеологічні ролі, і саме цей процес — більше, ніж будь-який інший, — призвів до краху Радянського Союзу.
Впродовж тих років, коли СРСР погрожував усьому світу, якось не брали до уваги, що сила цієї країни залежала не від традицій, не від консенсусу, не від конструктивної правової системи, а від правдоподібності ідеї, здатної розколоти свідомість радянських громадян і зробити політичну лояльність питанням майже релігійної віри.
В радянських умовах було неважливо, що люди скептично ставляться до цієї ідеології або приймають її лише частково. Важливо було те, що ця ідеологія визначала основні інтелектуальні категорії для більшості населення й у такий спосіб змушувала величезну націю шукати моральних ідеалів у вимогах держави.
Своєю могутністю ця ідеологія завдячувала тому, що пропонувала альтернативу агностицизмові модернізму XX століття.
У ситуації, коли наука підривала довіру до релігії одкровення, марксизм-ленінізм пропонував картину реальності, що була простішою і послідовнішою, ніж сама реальність, і, варто було лише громадянинові засвоїти його основні засади, як йому вже ніколи не доводилося ні в чому сумніватися. Водночас спростувати цю ідеологію було дуже важко. Факти тут були непридатні, бо за допомогою діалектичної аргументації будь-яке явище, що нібито суперечило ідеології, можна було тлумачити як таке, що перебуває в процесі перетворення на свою протилежність.
А ще важливішим, мабуть, було те, що ця ідеологія породжувала відчуття якоїсь мети. Вважалося, що радянські громадяни беруть участь у великому історичному проекті — будівництві комунізму, і ця ілюзія надавала сенс їхньому життю — часто похмурому і безглуздому.
Політична стабільність Радянського Союзу залежала від трьох чинників: відсутності серйозних національних конфліктів, пасивності робітничого класу та солідарності керівної еліти. Всі ці умови гарантувала ідеологія, й усіх їх знищила гласність.
Упродовж багатьох років головною засадою ідеології була теза про те, що соціалізм є логічною кульмінацією національної історії та традицій кожного з народів, що живуть на території СРСР. Однак із початком гласності підтримувати цю засаду далі стало неможливо. Твердження про добровільне приєднання до СРСР республік Прибалтики було несумісним із подробицями секретних протоколів Пакту Молотова-Ріббентропа, а уявлення про Радянський Союз як співдружність рівних держав було безглуздим на тлі штучних голодоморів в Україні, що забрали мільйони життів.
Нова інформація надихнула на організацію національних рухів. Місцева влада реагувала створенням народних фронтів на підтримку перебудови, але після краху ідеології виник психологічний вакуум, який міг заповнити лише націоналізм, і перших організаторів змінили люди, які обстоювали національні, а не радянські, інтереси.
7
У квітні 1979 року через вибух на секретному заводі бактеріологічної зброї в Свердловську стався викид в атмосферу бактерій сибірської виразки, що спричинив велику кількість смертей. У березні 1980-го я написав статтю про цей інцидент для газети Financial Times, спираючись на інформацію з неофіційних джерел, яка пізніше виявилася абсолютно точною.