У своїх дослідженнях за межами Радянського Союзу я мав змогу скористатися доступом до ресурсів Радіо «Свобода» в Мюнхені, зокрема до його архіву «самвидаву», який є багатим джерелом описів умов життя в СРСР. Я вдячний Пітеру Дорнану, Маріо Корті та Сюзанні Франк із відділу «самвидаву» за їхню допомогу, а також Іванці Ребет, бібліотекарці Радіо «Свобода».
За роки роботи над цією книжкою я отримував необхідну допомогу від редакції часопису Reader’s Digest і від Інституту зовнішньополітичних досліджень у Філадельфії.
Починаючи з 1986 року, редактори Digest наполягали на тому, щоби Держдепартамент США заборонив радянським журналістам в’їзд до США у відповідь на тодішню заборону мого в’їзду до СРСР. Прямим наслідком цього заходу було те, що радянські органи видали мені візу, і я відвідував Радянський Союз у 1986 і 1988 роках, попри те, що фактично залишався персоною «нон-ґрата». У 1990 році Digest пригрозив скасувати плани російськомовного видання часопису, якщо мені не буде дозволено в’їхати до СРСР, і цей ультиматум, підкріплений сильним тиском з боку Держдепу, спрацював: мені видали багаторазову візу.
Але Digest не тільки захищав мене, а й давав роботу. В 1990, 1991 та 1992 роках він постійно замовляв мені статті на теми СРСР, і саме ці завдання й відрядження дали змогу мені розширити книжку за рахунок висвітлення періодів перебудови та постперебудови. Я особливо вдячний колишньому редактору Кену Гілмору, редактору Кену Томлінсону, шефу вашингтонського бюро Віллу Шульцу, виконавчому редактору Крісу Вілкоксу та колишньому редактору міжнародного відділу Дж. Д. Паніці за їхнє сприяння та допомогу.
У 1990–1991 роках я працював в Інституті зовнішньополітичних досліджень як стипендіат Фонду Торнтона Д. Гупера. Той рік і наступний я жив у Вашингтоні, але частину тижня працював у Філадельфії. За співробітництво та підтримку цього Інституту хочу висловити подяку його колишньому директору Деніелу Пайпсу та заступнику директора Алану Люксембургу. Я користувався також допомогою та дружбою співробітників інституту Росса Мунро, Адама Гарфінкла та Джудіт Шапіро, а особливо Крістен Купер, моєї асистентки, яка багато годин присвятила друкуванню та систематизації моїх записів.
У 1992-му я поїхав на рік до Москви. Саме там я отримав щедру допомогу від російського науковця Ольги Принцевої, з якою познайомився за рік до того. У липні 1993-го я повернувся до США разом із Ольгою, і наступного року ми одружилися.
У січні 1993 року я на короткий термін повернувся до США і знову зустрівся з Девідом Едвардсом, другом із тих часів, коли я був студентом магістратури в Оксфордському університеті. На цей момент мої фінансові ресурси майже вичерпались, і Девід знайшов для мене вигідну роботу, яка дала змогу мені завершити працю над книжкою. Тож я перед ним у неоплатному боргу.
На останніх етапах роботи над книжкою мені допомогли своїми зауваженнями та пропозиціями друзі й колеги, які прочитали її цілком або частково. Моя подяка Володимиру Войновичу, Джону Ллойду, Ненсі Ліппінкот, Михайлу Михайлову, Маршалу Бременту та Шарлотті Баллард.
Але найбільшу користь мені принесли терплячість, солідарність і консультації мого редактора Ешбела Гріна та видавництва «Альфред А. Кнопф».
Хочу подякувати Олександрові Шатравці за дозвіл використати матеріал із його неопублікованого рукопису «Записки з черева людожера», який потім було переписано й перейменовано в «На шляху до Америки».
Також хочу висловити подяку Марі-Елен Гугенгайм за її допомогу в перші роки роботи над цим проектом, а ще — моїм старшим дітям Рафаелю та Клер за їхню щиру готовність прийняти ті обмеження, які робота над книжкою накладала на все наше життя. Моя вдячність Гершону Брауну, Майклу Зейдману, Ендрю та Кристині Нагорські і Керол Бріккі за їхню дружбу й солідарність, а також усім іншим, названим і не названим на цих сторінках, які вірили в мене впродовж усіх тих років, що я витратив на написання цієї книжки.
Про автора
Девід Саттер народився в Чикаго в 1947 році. Закінчив Чиказький і Оксфордський університети. Почав свою кар’єру в 1972 році репортером відділу кримінальної хроніки Chicago Tribune. У 1976 році став московським кореспондентом газети Financial Times. Він працював в Москві протягом шести років і став відомим завдяки глибокому знанню радянської тоталітарної системи. Потім він став спеціальним кореспондентом у радянських справах у журналі The Wall Street Journal, часто вносячи свій внесок в редакційну сторінку газети.