В старому кіні спершу самі лиш тумани, з яких крадуться на тебе низькі квадратові будинки делійських передмість. Відтак з’являються поодинокі люди, сходить сонце. Виштрикуються стовпи електропередач. Корови і велосипеди. Делі вже далеко позаду. Цукрова тростина, болота, звичайні й дивні дерева.
А вчора був щур. Пацюк. Або білочка — надто вже вправно воно дряпалося шторами на карниз нашого номеру "для молодят" із круглим ліжком. Думало ще, як би то побігти по стелі, пробувало лапками вчепитися за фігурну ліпку й доскочити до вентилятора. З вентилятора мало впасти мені на голову й, відштовхнувшись, як Клочкова від пружинної дощечки, стрибнути ген аж в інший кінець кімнати, куди по підлозі я його не пускала. Тож воно сиділо і мацало лапками ліпку.
Але ж хіба то ліпка, бідне ти моє пацюченя? То так — спрощена імітація. Антистиль. Ні тобі модерн, ні неокласик, ніяке, тим більше, не псебдобароко — от би де ти точно змогло дряпатися, чіпляючись за гульки з бурульками й тичинки з маточками міфічних лотосів.
Люди, пожалійте пацюків, що живуть у кімнатах-сепіях, готових декораціях для фільмів Жане. Пацюкам і так холодно на мармурових підлогах, і їм трохи голова йде обертом від біганини дахом заокругленої шафи. Тож, люди, якщо ви вже робите на стелі свого романтичного закладу ліпнину — робіть її більш декадентською. Мінімалізм тут ні до чого.
Планєта Тьолок
Книжка, написана накуреною собакою Дінго, матиме той великий плюс, шо якби десь застопорило на наративах та дескриптивах, все можна списати на простоту божої тварі.
Hola, Amigos. Якщо ви це читаєте, значить, мене вже нема. Саме ваші двадцять гривень, заплачених за цю книженцію, стали вирішальними в моєму бюджеті. Нарешті мені вистарчило на квиток до Антарктиди, і гроші ці я не профукала, а купила консервів, вишиванок для українських полярників і розтанула в безкрайній білині… Якщо мене не з’їв полярний ведмідь, то це я он там, стою на горі з лопатою й перевертаю пінгвінів. Бачите, махаю вам рукою в червоній рукавиці. Друга рукавиця в мене жовта, дірява, і мені за неї встидно. Хочете знати страшну передісторію червоної рукавиці? Знайдіть і почитайте журнал "Вязаніє". Бо в цьому тексті жодної корисної для вас інформації не водиться. Так, есе як завжди — збочення, порнографія, порнографія з найтовстішими членами комісії з моральності, наркотики (телевізор і сємєчкі), тьолочні розклади і сміх без причини як признак самі розумієте кого. Так що bienvenidos, ледацюги.
Глава перша і остання. Тобто більше тут нічого не нумерується, але ж треба дати хоча би якийсь орієнтир у морі Хаосу, що захлисне вас далі. (Не бійтеся, ми не сектанти. Божу Благодать по три рубаса за ста грам не продаємо.)
Нас тут ващє-то багато. Не те, щоби натовп не подолати, як співалося на одному Гамнобаченні, просто нас дофіга і ми дуже різні. Ось, наприклад,
Медвідь
Воно ж Ведмідь, Грізлі, Міша, Ведмедиця, Михайлина та інші деривативи. Велика лінива істота. Чи то хлопчик, чи то дівчинка. Має білі зуби і коричневі очі. Великі лапи. Довге волосся. Ямочки на щічках. Лептоп. Мріє про автомобіль "форд-мустанг". Мріє про поїздку в Нову Каледонію. Медвідь курить, п'є, дивиться кіна, миє посуд, дурить дяпчиків і віджигає. Любить маму, тата, Васю і деколи мене. Принаймні так я собі вірю.
Вася
Дівчинка з багатьма косичками й цицьками. Провінційна радіоведуча. Яскрава і велика. Віджигає. Любить гроші і себе. Любить бухати в "Картопляній хаті" чомусь. І їсти роли по сусідству у фаст-фуді на букву "я". Сприймає все легко. Має багато подружок і друзів. (Так що, якби когось із них раптом не стало, Вася би й не помітила) Ще більше має ексів. Десь так само, як біжутерії і косметики (включно з моєю). Амбіцій Вася, кажись, не має. Але явно не проти стрімкої слави на телебаченні і купи, хоча би й чужих, грошей. Все одно вона знайде спосіб зробити їх своїми.
Кучерявий Хлопчик
Красива юна хуйня з блакитними очима. Амбіцій нуль. Парші місця в сновбордичних змаганнях. Ді-джеїнг. Велотріал. Швидко за все береться, досягає успіху й відразу втрачає інтерес. Безбожно курить траву. Пристойно готує їдло — хоч чогось від мене навчився. Ах, так, мій екс.
Вовчик
Філософ-відлюдник з освітою юриста. Амбіцій теж, на жаль, нуль. Курить і багато думає. Ходить горами. Говорить іноземними мовами, але важко переходить до чогось нового. Склад енциклопедичних знань. Смаглява шкіра, зелені очі, чорне волосся, високий зріст. Подобається жінкам, але йому це байдуже. Прекрасний у своїй позачасовості, явно не належить до цього століття. Віджигає, буває цинічним. Добрий друг і сильний маг.
Алігарх
Дяпчик, якому присвячена окрема глава.
Дарт Вейдер
Дута величина.
Влад
Супергерой. Мєчьта всіх тьолок. Одружений на красивій жінці, має мудру доньку. Тьолки сосуть лапки.
Редісова
Васін екс в окулярах і з радіоприймачем.
Лосось
Великомученик.
Аліса-20
Прекрасне юне створіння з Харкова. Світловолоса, гнучка, кучерява. Запихає в рот кулак. Слухає правильну музику і багато читає. Раз була ледь не вийшла заміж за пісатєля.
Злюка
Моя літагентка і друг. Цинік. Єврейська українська націоналістка родом з Запоріжжя. Має багато срібних брязкалець, кішку і любимого мущіну, теж дуже розумного. Її всі бояться.
Reis Mit Scheis
Склад: Укорізнєнна Коала і Щеня Динозавра. Або Оля і Антон. Ще та собі парочка і арт-груп. Живуть у сквоті, радують очі. Розроблять вам дизайн одягу, аксесуарів, сайту, ресторану, диска, книги, запрошення на весілля і катафалку для похоронів любимого боса. Все в естетиці стріт-фешна. Буржуазна слабкість — дом періньон розе.
Бабай
Художник-парашутіст. Служив у ВДВ, що парадоксальним чином не позначилося на його душевному здоров’ї.
Катя
Співачка і продюсер в одній особі. Співачка своя, а продюсер моя. Телевізійна. Ненавидить роботу так само, як я. Красавіца й умніца, не то шо я.
Комод
Мій товстий і красівий екс. Іще один, давніший.
Рибочка
Deus ex mashina. (Lingua Latina non es penis canina.)
Білочка
Кохана машина.
"ВАНДЕРЕР" 38-ГО РОКУ І РИГАЧКИ
Одного разу я познайомилася з Алігархом. Отак ходила кожен день на роботу і на роботі з ним познайомилася. Але ви не думайте, що таке буває з усіма. Так шо не конче ходіть на роботу, якщо вам просто треба жениха, від нічого робити. Тільки якщо вам треба пенсії, ходіть. Хоча, якщо чесно, на роботі і женихи, і пенсія беруться не завжди. Навіть просто гроші там не завжди бувають. А вже розумні керівники й поготів. Покажіть мені розумного директора, і я спечу вам тортик. Але мова зараз не про самодурів (хоча про них далі буде). Мова, типу, про любов.
Так от. Жив собі й був бізнесмен прекрасний. Спокійний. Великий. Розумний. Книжки навіть умів читати. І кіна не тупі дивився. Дожив він до віку тридцяти п’яти років і вирішив собі:
— Хачу женіцца.
А тут і я підвернулася. З освітою хорошою, по телевізору показують, не страшна наче, з цицьками (в "Плейбої" показують). Репутація, правда, так собі.
— Ти це бачив? — допитували його друзі. — Ти ЇЇ БАЧИВ?
Атож, бачив. І ще сотні тисяч мущін бачили. Чи скільки там читачів у "Плейбоя". Дивіться скільки влізе — мені не жалко. Би лиш не повилазило. Цей от надивився і рішив собі: підходить. А репутація — штука поновлювана. Стане собі порядною жіночкою, ходитиме, як пава, дітей мені кататиме Пейзажною алеєю. Я що — даремно тут квартиру купував?!