Мати кілька коханців одночасно було зручно. Так ніколи не залишишся одна на вихідні й завжди є з ким випити вина після роботи. Щоправда, бувало і таке, що хлопчик пропонував їй примчати через усе місто випити з ним кави: «Але я матиму лише 15 хвилин». Тоді Маша слала його подалі. Зате ніхто з них не займався сексом у шкарпетках, як то робив Андреас.
— Боже, який жах! — видихнула Валері, і Маша злякалася, що то вона про шкарпетки. — То тепер ти остаточно визнана винною?
— Га? Що?.. Та ні, надія є, — Маші раптом перехотілося нарікати й захотілося втішити Валері, яка переживала кожну її неприємність як кінець цивілізованого світу.
— Це жахливе царство подвійних стандартів! — не вгавала Валері. — Ти програватимеш і програватимеш, така наша доля. Справедливість — просто товар, як і все інше!
Маша вивільнилася з її рук і протиснулася вузьким коридором на кухню. Ввімкнула чайник — вона ж тут як удома. Валері нашвидкуруч поставила запікатися яблука з корицею. За кілька хвилин їхній запах уже змушував Машу мліти і плести дурниці, як і заведено в товаристві подруги.
— В нього їжа з рота випадає, уявляєш? І ще він ненавидить дітей.
— От потвора, — Валері Патріса ніколи не бачила, але вірила Маші на слово.
— Якось ми поверталися додому дуже пізно, і він усе напрошувався переночувати в мене. Я спитала, чом би нам не залишитися в готелі. А він такий: ти шо, там же тебе усі знають!
— Соромився тебе, що ж тут дивного. Виродок.
— Зате, — провадила Маша, — щойно я сказала, що йду від нього і що ліпше нам лишитися друзями, одразу став як вірний цуцик. Захворів там, вблагав, щоб я приїхала до нього на роботу, тобто на мою колишню...
— На колишню?
— Так, я звідти пішла.
— О боже, бідна дівчинка! Тебе вигнали?! — аж підхопилась Валері.
— Та ні, — Маша студила гаряче яблуко і сміялася. — Я сама пішла, гівняне місце і гівняний колектив. Але я вже знайшла собі новий готель!
— Хм, — підозріливо насупилася Валері.
— Коротше, я приїхала, привезла йому там вітамінів, фруктів. То він ледве не розплакався. Запропонував мені вибрати будь-яку кімнату, переночувати. А я така — та ні, дякую, мене ж тут всі знають.
Валері дещо знервовано витирала мокрі пальці об картатий кухонний рушник. Пахучий чай на травах настоявся. В морозилці лишалося трохи ванільного морозива «Пікард» — мало добре пасувати до печених яблук.
— А в кінці ще й сказав мені на вухо, що, можливо, хотів би мати зі мною дітей! — Маша реготала з десертною ложечкою в роті. — Ні, ти уявляєш, яку мені послугу чувак зробив?!
Маша пила гарячий чай, їла крижане морозиво і думала, що це вперше після розриву з Андреасом вона з кимось говорить про чоловіків. І ця хтось — Валері, вірна і готова допомогти. От тільки чомусь про погане їй розказувати значно легше, ніж про хороше. Маша ні словом не обмовилася, що вона з кимось спить. Бо десь у глибині душі побоювалася, чи, бува, не закохана в неї потай Валері. Таке вже траплялося з іншими дівчатами. Журналістками, ґруппіс «Femen». Тоді це вже щось інше, не дружба.
А Маша не хотіла втрачати подругу.
І ще. Вчора її дуже напружив мікроконфлікт між Айшею й Валері. Коли Айша цілком, на Машину думку, по-доброму реготнула з того, як Валері поправляла Маші волосся і намагалася відтерти пляму з джинсової куртки вологою серветкою. «Даєш лесбійський сепаратизм!!!» — на піввулиці заволала Айша, аж всі пооберталися. Ну і що такого, здавалось би? Пореготали та й по всьому. Але Валері зиркнула на Айшу так, що все замерзло в радіусі метрів десяти, а відтак швидко забралась геть. Машу це стривожило. Навіть більше, ніж демарш стосовно захисту дітей Донбасу, вчинений Валері напередодні. А ще ж яка дискусія тоді зав'язалася!
Валері цілком випадково натрапила на ріденький, чоловік на п'ятдесят, марш за Новоросію. І розговорилася з жіночкою з Донецька, яка збирала гроші на сиріт Донбасу, вивезених із Краматорська до якогось монастиря. Жіночка не дуже говорила французькою, тому якийсь хвацький молодик взявся перекладати. В руках він тримав прапор Новоросійської конфедерації і, розмахуючи ним перед камерами, час від часу переривав свій синхронний переклад викриками «України не існує! Це фальшиве государство!»
Маші ще довго довелося знімати з вух Валері лапшу стосовно всіх фашистів-бандерівців, яку їй встигли навішати на тому мітингу. Втирати їй сльози від перегляду ролика, в якому ватна організація «Ouest-Est» запускає в небо повітряні кульки на пам'ять про «вбитих хунтою дітей Донбасу». І навіть допитуватися, куди саме вивезли сиріт Краматорська, бо ж Маша має виходи на українських волонтерів, які перевірили б інформацію й допомогли би по змозі.
Як же вони набридли Маші, ці штучні збориська «експатів», патріотів самопроголошених кремлівських пухирців на тілі України. Показушники. Тільки й можуть, що ліпити свій недолугий прапор на українське посольство, бо ж за це по пиці не отримають. Чи видавати сракощипальні фотки дівчаток із собачками за фото жертв «київських фашистів», і навіть те, що французькі журналісти одразу ж з'ясовують рік і країну походження цих знімків (Австралія, 2010), цих борцунів анітрохи не бентежить. Ну так, знаємо, і що? Фото для прівлєчєнія вніманія... І це ще не згадуючи про православіє головного мозку тьоть із організації AFOD[168] — там хоча би чесна психічна хвороба, без підступів. Але найсмішніше було те, що серед учасників того маршу за Новоросію з самого Донбасу були добре якщо троє, та й ті переїхали до Франції ще в 90-х. Щоби боротися за краще життя на родінє. Всі решта — Москва-Казань-Псков. Хоча для Валері це все було «десь там», на Сході, де війна і гинуть діти...
Маша наздогнала Валері на вході в «Carrefour». Світло-зелений пластмасовий кошик ніяк не хотів відлипати від своїх побратимів. Валері шарпала його і неабияк нервувалася.
— Ідіотка ця твоя Айша, — процідила крізь зуби вона, навіть не дивлячись на Машу. — Думає, що жартує, а сама що робить?
Маша уявлення не мала, що робить Айша.
— Правильно — сприяє пропаганді гомосексуальних стосунків! Поки такі, як вона, регочуть, зараза спокійно поширюється. Все більше дітей зростають у неприродних сім'ях...
(От чорт, знову діти, подумала Маша.)
— Не здивуюся, якщо одного дня побачу її в марші marriage pour tous[169]! — лютувала Валері. — Зайнятися їм більше нічим, окрім оцього-от ексгібіціонізму!
— Ну, ексгібіціонізм — це моя парафія... — спробувала пожартувати Маша, натякаючи на свою судову справу. Але Валері не відреагувала.
«Боже, оце так каша у тебе в голові, — мовила Маша подумки. — Як можна бути проти правих і водночас за традиційні цінності? Це ж як бути расисткою і спати з мулатами, хе-хе... Хоча якби я сама була вчителькою молодших класів, то, певно, давно би вже з'їхала з глузду».
— Від ексгібіціонізму до реального тероризму — один крок!
Валері сказала це так голосно, що жіночки у м'ясному відділі пооберталися, зачувши заборонені слова.
— Жодного зв'язку... — прошепотіла Маша.
Добре, що Валері не почула її.
Хоча Айша і справді останнім часом поводилась дещо радикально. Всі ці її запальні промови про боротьбу бідних з багатими. Як-то: «Я за всього бажання не могла би вступити в нормальний коледж, бо каста не та, розумієш? Народжені у Сен-Дені до дантиста в 16-й не ходять». Чи там: «Чому в кожної бабулєти, якими ти так захоплюєшся, є по п'ять квартир у Парижі, а інші при цьому цілими сім'ями живуть на вулиці?.. Чи не логічно було би заселити їх у цю зайву нерухомість?!» Маша, якщо чимось у тих бабулєтах і захоплювалася, то радше укладкою і макіяжем, зробленими так натхненно і ретельно, наче оце вони востаннє в житті виходили на закупи. Що, зрештою, у їхні 80 з гаком щоразу може стати правдою. Про «зайву» нерухомість, на яку точно вже чигають численні бабині спадкоємці, Маша ніколи не думала. Та й бабулєта навряд чи вважає її зайвою... «Ну звісно ж, не вважає! — кричала тоді Айша, і Маша бачила, що Надя і Лейла мовчки з нею погоджуються. — Бабулєта її здає по дві-три тисячі за місяць у своєму 5-му районі! А перед смертю всі свої гроші запхає в колготи, натягне їх попід пахви і ляже в труну!» Тут Надя засміялася, Лейла зиркнула на Машу, а Валері опустила погляд і похитала головою: що вона верзе. «А джихадисти — збоченці! — Айша знову сіла на улюбленого коника: — Батаклан їм, богемні кафешки... Навмисно ж убивають тих, хто лояльно ставляться до мусульман, bobo всіляких, ліваків, журналістів і демократів! Щоби нарешті всі хором сказали канонічне: "Араби — терористи! Всі без винятку! Давайте гнати їх із наших білих країв!" Щоб нарешті перестали соромитися і припудрювати свій расизм... не знаю!»
168
AFOD (фр. Aide aux Familles et Orphelins du Donbass) — православна асоціація «Допомога сім'ям та сиротам Донбасу».
169
Шлюб для всіх (фр.) — йдеться про марш рівності, що бореться, зокрема, за узаконення одностатевих стосунків.